Періодизація та основні етапи українського національного руху ХІХ ст.. Створення та діяльність громад

Важливе значення в національному русі в Україні мала діяльність громад-гуртків, до яких належали студенти, викладачі вузів, учителі, письменники, урядовці, ліберально настроєні поміщики та інші представники інтелігенції. Перша громада виникла в Києві в 1859 р. До неї входили переважно студенти Київського університету (В. Антонович, М. Драгоманов, П. Чубинський, К. Михальчук, П. Житецький, Т. Рильський та ін.), всього в 1861—1862 pp. близько 200 чол. У Петербурзі члени громади групувалися навколо редакції журналу «Основа» (М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш, брати Лазаревські та ін.). Наприкінці 50-х — на початку 60-х років громади виникли в Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі та інших містах. Громади були організаційно аморфними, не мали ні програм, ні статутів, ні чіткої структури, ні певного організаційно визначеного керівництва. За своїми суспільно-політичними поглядами переважна більшість членів громад належала до так званого ліберального напряму, але серед них були й демократично настроєні люди, які прагнули до радикальних перетворень.Члени громад вважали своїм покликанням і обов'язком ведення культурно-освітньої роботи, розгортання культурницької діяльності. Вони брали участь у створенні освітніх гуртків і недільних шкіл для неписьменних дорослих, працювали там учителями, готували і видавали підручники та популярні книжечки, зокрема українською мовою. У Києві було видано брошуру з географії «Дещо про світ божий», у Петербурзі «Букварь южнорусский» Т. Шевченка, «Граматку» П. Куліша тощо. Крім того, громадівці вивчали історію й етнографію України, збирали пам'ятки народної творчості, вивчали українську мову, зокрема складали український словник, перекладали українські народні пісні на музику, писали художні й наукові твори і т. п. За те, що члени громад заявляли про необхідність освічувати народ, в першу чергу селянство, рідною мовою і багато робили в цій справі, польські шляхтичі називали їх «хлопоманами» або «хохломанами», а самі вони себе іменували «українофілами».
52.