Наприкінці 70-х - першій половині 80-х рр. XVII ст.. Правобережжя було страшно спустошене, розорене. За Вічним миром Росія визнала Правобережну Україну за Річчю Посполитою, але на ці землі претендувала Туреччина, з якою до 1700 р. вели війну Австрія, Росія, Венеція і Річ Посполита. В останній, щоб закріпити Правобережну Україну і реалістично оцінюючи ситуацію, в 1684 р. видається указ короля, а у 1685 р. - постанова сейму, за якими на Правобережжі офіційно відновлювався козацький стан, тобто встановлювався козацький устрій. У червні 1699 р. сейм Речі Посполитої приймає рішення про ліквідацію козацьких полків. Але спроби польських військ зайняти Правобережну Україну наштовхнулися на опір.У 1702-1704 рр. на Правобережжі (Брацлавщина, Київщина, Поділля, Волинь) спалахнуло велике повстання - "мала Хмельниччина". Найавторитетнішим з його ватажків став Семен Палій .Велася жорстока боротьба, з перемінним успіхом. Керівники повстання проводили переговори з царським урядом про встановлення протекторату Росії над Правобережною Україною. Але в умовах Північної війни, в який Річ Посполита була її союзником, Росія не могла на це піти. Коли ж реальною стала загроза шведської окупації цих земель, то у травні 1704 р. наказом Петра І. І. Мазепа з лівобережними козацькими полками зайняв Правобережну Україну, виступивши проти магнатів - союзників шведів. Повстання розгорнулося з новою силою, але війська Мазепи і польської шляхти скоро придушили його. На деякий час правобережні українські землі опинилися під контролем І. Мазепи. У 1714 р. за польсько-турецьким договором Правобережна Україна опинилася знову під владою Польщі. Почалася нова колонізація українських земель польськими магнатами. Селяни змушені були відбувати важку панщину, виконувати інші численні повинності. З поч. XVIII ст. на правобережних землях розгорнулася народна боротьба проти соціального та національного гноблення, відома в історії під назвою гайдамацького руху. Гайдамаки діяли невеликими, але дуже рухливими загонами, які поповнювалися селянами, козаками, міською біднотою.
Гайдамаччина – соціальний рух на Правобережжі у ХVІІІ столітті. Причина повстання полягає в тому, що народні маси, серед яких ще жили традиції козацької волі, не хотіли коритися
владі панів і зі зброєю в руках виступали проти поневолення. Учасниками гайдамаччини були переважно незаможні селяни, наймані робітники, дрібна шляхта й нижче духовенство.
Гайдамаки діяли невеликими загонами, застосовуючи тактику партизанської боротьби, несподівані напади і стрімкі рейди на панські маєтки.
Коліївщина – найвідоміший виступ гайдамаків 1768 року. Основною його силою було
селянство. Це повстання спричинили декілька факторів:
По-перше, в південній Київщині, де зародилась Коліївщина, селяни довше користувались свободою від панських повинностей (ця територія була заселена пізніше від інших частин Правобережжя).
По-друге, панське господарство переживало складні часи перенесення збіжжевих ринків з-над Балтики до Чорного моря.
По-третє, значний вплив на селян мала близькість вільного Запоріжжя.
По-четверте, на півдні Київщини загострилися
релігійні суперечності.
Опришківство – визвольний рух у Галичині, який розпочався вже у ХVІ столітті і був викликаний посиленням
експлуатаціїселянства й національного гніту. Опришки використовували методи партизанської боротьби, діяли невеликими загонами, користувалися масовою підтримкою населення. Найбільшого розмаху опришківський рух набрав у 30-ті – 40-ві роки ХVІІІ ст. під проводом
Олекси Довбуша
43.
