Утворення київської Держави

Існує декілька теорій походження Київської Русі (Норманська та антинорманська теорії, Хозарська гіпотеза,Кельтська теорія). Найдавніший руський літопис – «Повість минулих літ» - заснування державності на східнослов’янських теренах приписує норманам (варягам), яких звали «русь». Запросили їх «княжити і володіти» ними племена чудь, словени, кривичі та весь. Відгукнувшись на це запрошення, три норманські брати Рюрик, Синеус і Трувер спочатку прийшли до словен, де заснували місто Лагоду, залишивши в ньому найстаршого Рюрика. Синеус і Трувер померли, а всю владу перебрав Рюрик. Прийшовши до озера Ільменя, він заклав Новгород і сів там княжити. Першими поселенцями в Новгороді були словени, в Полоцьку – кривичі, в Ростові – весь, в Муромі – мурома. Були в Рюрика двоє мужів не його племені – бояри Аскольд і Дір, які, підпросившись до Царгорода, з родом своїм рушили по Дніпру. У дорозі побачили вони городок, який поставили троє братів Кий, Щек і Хорив. Жителі того городка платили данину хозарам. Аскольд і Дір зостались там, зібрали багато варягів і почали володіти полянською землею.Як засвідчують літописи, ще до Київської Русі "поляни жили осібно і володіли родами своїми", а після смерті Кия, Щека і Хорива "почав рід їх тримати княжіння у полян". У кінці V — на початку VI ст., тут, на землях східнослов’янського племені полян, зводиться град Кия. Хоча Київ і не був тоді ще повноцінним розвинутим містом, але вже набув значення міжплемінного політичного та культурного центру. На зламі VIII—IX ст. у Середньому Подніпров'ї як результат внутрішньополітичної консолідації дніпровських слов'ян складається ранньодержавне об'єднання — Руська земля з центром у Києві. Цю давню офіційну назву праукраїнської держави вперше вжито в писемних пам'ятках 842 р. Руська земля стала саме тим територіальним і політичним ядром, навколо якого зростала Давньоруська держава. На чолі цього об'єднання  стояла місцева, а саме полянська правляча династія. Володарем цієї найбільшої країни в Європі, чотириразовим переможцем Візантії був перший київський князь Аскольд (II пол. IX ст.), існування якого зафіксував літописець. За останнього Києвича — князя Аскольда — ця держава досягла значного розвитку, утвердила себе на міжнародній арені після доходу на Візантійську імперію 860 р. Нікому не відома країна зважилася помірятися силою із світовою імперією середньовіччя, якою була Візантія, і здолала її. Київська держава впевнено почала виходити на міжнародну арену. Часті воєнні походи і хрещення правлячої верхівки викликали невдоволення племінної аристократії та волхвів, що призвело до династичного перевороту. До Києва таємно прийшов, очевидно на заклик боярських замовників, новгородський правитель Олег, котрий убив Аскольда і посів київський престол. Так у Київській державі відбулася зміна династій: замість Києвичів після смерті Аскольда встановилася династія Рюриковичів. Відбулося це у 882 p., але й після захоплення Києва політична форма правління в Подніпровській державі не змінилася. Більше того, Київ продовжував відігравати головну політичну роль в усіх слов'янських землях, які приєднувалися до нього силою влади великих київських князів. Отже, державне життя в східних слов'ян почалося задовго до так званого "закликання варягів" й утвердження династії Рюриковичів.Оскільки первісним територіально-політичним осередком Руської землі було полянське племінне князівство, то закономірним є ототожнення в літописців у 60-х роках IX ст. власне полян і Русі.На IX ст. припадає завершення тривалого періоду формування Київської держави. Заключним етапом цього процесу стало об'єднання на початку 80-х років північного і південного ранньодержавних утворень східного слов'янства. Центром цієї держави був Київ, стольний град усієї Русі. Давньоруська держава в цей час являла собою своєрідну політичну асоціацію світлих і великих князів, які перебували "під рукою великого київського князя". Вона не мала ні централізованого управління, ні всеохоплюючої бюрократичної системи. Єдиний зв'язок між володарями і підвладними існував у формі збору данини.