Східні слов’яни: господарська діяльність, матеріальна та духовна культура

На початку І тис. н.е. на історичну арену впевнено виходять слов`яни, які  були однією із найчисельніших груп індоєвропейської спільності.  Прабатьківщиною була територія між Дністром і Дніпром та Карпатами і Верхньою Віслою. На початку ери слов`яни сформувалися як самостійна етнічна спільність.  В середині І тис. н.е. слов`яни розділилися на східних, західних і південних. У писемних джерелах давньослов'янські племена вперше згадуються під іменем венедів у І–II ст. н.е. Про них говорять римські вчені Пліній Старший, Тацит і Птоломей. Про слов'ян подають відомості візантійські автори VI–VII ст. – Прокопій Кесарійський, Псевдо-Маврикій та ін. Вони говорять про склавинів – західних слов'ян і антів – східних слов'ян, які займали територію між Дністром на заході і верхів'ями Дону на сході.
Прокопій Кесарійський згадує про незліченні племена антів і відзначає, що анти та склавини говорили однією мовою. Вони займалися землеробством, скотарством, жили невеликими поселеннями на берегах річок та озер, мали укріплення, спільні для кількох поселень. Тогочасні автори підкреслюють, що анти були високі, дуже сильні і хоробрі люди. У IV ст. н.е. їх племена створили військово-політичний союз, який мав характер державного об єднання. У «державі» антів відбувався перехід від первіснообщинного ладу до ранньофеодального з елементами патріархального рабства. Розпочалося майнове розшарування суспільства. У них переважав демократичний лад; управляли загальні збори (віче), і всі найважливіші справи вирішувалися спільно.Джерела слов'янської культури сягають зарубинецької культури (яку датують умовно II ст. до н. е. – ІІ/ІІІ ст. н. е., верхів'я Придніпров'я) та черняхівської (близько II – ІV/V ст. н. е., за деякими джерелами – до VII ст. до н. е.). її особливістю було формування ранньокласового суспільства, ієрархічної влади та укладання воєнних союзів між етносами-племенами. У VI–VII століттях формується власне слов'янська культура. Основа релігійного світогляду давніх слов'ян пантеїзм – обожнення природи. Особливо шанованими були природні стихії. Це зумовлювало специфіку поховальних обрядів-за уявленнями слов'ян, спалення небіжчика та подальше поховання залишків було засобом захисту від злих сил, очищення і торування шляху до царства світла та вічного спокою. Слов'яни розуміли людське життя як повторюваний природний цикл, уважали збереження душі запорукою його одвічності.  У землеробському культі закріплювалися сакралізація землі , ідеї родючості, захисту людини, врожаю та їжі від «злих» сил природи. Їх художнім утіленням була багата символіка керамічних виробів. З вірою в можливість захисту від ворожих сил були пов'язані обереги – різноманітні підвіски, прикрашені візерунками, шумливі підвіски-амулети, які відганяли злих духів.   У давніх слов'ян були свої боги. Головним божеством був Перун – бог неба, грому, блискавки. Велес захищав худобу, протегував торгівлі та достатку. Бог вогню Сварог і його син, бог сонця Дажбог, – вони створили плуг, навчили людей вирощувати пшеницю, молоти зерно та пекти хліб. Богиня Мокош була покровителькою жінок, врожаю, плодючості. Відомими також є Род, Рожаниці, Стрибог та ін. Ще один рівень міфології представляли напівбожественні істоти – Домовик, Громовик, Лісовик, Водяник, Перелесник, русалки, мавки. Міфологічна єдність людини та природи відбивалася в сакральній архітектурі слов'ян. їй були притаманні відкритість священного простору, відсутність закритих форм. Капища – ізольовані від поселень, оточені ровом або валом з вогнищами святилища – були невеликими округлими або овальними майданчиками з ідолом у центрі. Ритуальні споруди, де відбувалися жертвоприношення, були нечисленними.