Українська культура завжди розвивалася та функціонувала як єдине ціле, переборюючи на своєму шляху найрізноманітніші ідеологічні, політичні, класові, соціальні, конфесійні й тому подібні перепони. Отже, перший період розвитку — це культура східнослов'янських племен дохристиянської доби. Вчені стверджують, що культура на теренах України виникла на ранніх стадіях розвитку суспільства і відтоді нерозривно пов'язана з його історією.. Глибокий слід в історії української культури залишили племена трипільської культури (IV—III тис. до н. е.), для яких властивим був уже доволі високий рівень виробничої культури, техніки виготовлення кераміки, суспільної організації, духовної культури. Другий період розвитку української культури припадає на час існування княжої держави — Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. Запровадження християнства долучило українців до культурно-етичних цінностей. Украй негативно на історії української культури, як й історії України в цілому, позначилася монголо-татарська навала XIII—XIV ст., а пізніше — створення централізованої держави. Третій період розвитку української культури припадає на литовсько-польську добу. Умови для розвитку української культури погіршувалися внаслідок асиміляції української еліти, а заодно й втрати нею політичних впливів. Відбувалася ліквідація тих політичних центрів, навколо яких кристалізувалося і вирувало культурне життя. Насаджувався насильницькими методами католицизм . Формувалися ідеологічні передумови всенародної визвольної війни 1648 року, створювались культурні цінності. Четвертий період розвитку української культури припадає на козацько-гетьманську добу (закінчення Визвольної війни в середині XVII ст., втрата автономії Україною наприкінці XVIII ст.). І все ж, розвиток української культури в цей період виступає як процес послідовний, об'єктивно обумовлений, процес засвоєння та успадкування традицій культури Київської Русі, процес зародження в духовному житті українського народу нових явищ, органічно пов'язаних з впливами ідей гуманізму, Ренесансу, Просвітництва. П'ятий період розвитку — від часів зруйнування Гетьманщини і до початку XX століття. Найяскравіше в процесах творення нової національної моделі культури український народ виявив себе в літературі, історіософії, фольклористиці, етнографії, театрі, образотворчому мистецтві, драматургії. Упродовж XIX і початку XX століття українська культура зробила колосальний крок уперед у своєму розвиткові. Шостий період розвитку - від початку XX ст. до кінця 80-х років. Виникають художні музеї, архіви, нові бібліотеки, діють засновані на нових засадах мистецькі навчальні заклади, посилюються зв'язки із зарубіжними художніми центрами (Париж, Рим, Мюнхен, Краків). Шостий підперіод характеризується успадкованими від попередніх підперіодів злетами і руїнами у розвиткові української культури, наявністю як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів, за яких українська культура була поставлена в умови боротьби за самозбереження і постійного потягу до відродження. Сьомий період розвитку — сучасний період, від кінця 80-х і по сьогодення. Рух національних культурних цінностей, що відбувається між різними соціумами, суспільними верствами та поколіннями.
 |
|
||||||
|
|||||||
