Орфографія української мови ґрунтується на трьох принципах: фонетичному, морфологічному та традиційному (чи історичному).
Фонетичний — слова пишуться так, як вони вимовляються в літературній мові (за вимогами графіки): ніс, рука, долина.
Морфологічний — зберігається однакове написання значущих частин слова, не зважаючи на їх позицію в слові й на реальну вимову: розумний, хоча у вимові кореневий [о] наближається до [у], при написанні зберігаємо [о], бо розум; сміється, хоча при вимові -ться читається як -ця, а записуємо так само, як і тоді, коли зберігається у вимові — сміятися; багатство, хоча за правилами орфоепії звучить як [багацтво], а на письмі кореневий [т] зберігається, бо є він у прикметнику багатий.
Історичний, традиційний — слова на письмі передаються за традицією, як вони писалися раніше, а в сучасній мові такий правопис не пояснюється ні вимовою, ні граматичною структурою: кишеня, леміш, левада.