27 січня - 3 лютого 1929р. у Відні відбувся конгрес представників націоналістичних організацій, який проголосив створення Організації українських націоналістів (ОУН). У роботі Конгресу брали участь делегати від Групи української національної молоді, Ліги українських націоналістів, Союзу української націоналістичної молоді, Української військової організації (УВО).
ОУН була підпільною організацією. Вона видавала легальні та нелегальні газети і журнали ("Розбудова нації", "Сурма", "Юнак"), дотримувалася військових методів керівництва, мала жорстко централізовану структуру. Водночас ОУН не відмовлялася від участі в політичних, економічних, культурно-освітніх об(єднаннях. Саме через них вона сподівалася очолити масовий національно-визвольний рух.
Політична доктрина ОУН була сформульована в її програмних документах 1929р., а в остаточному вигляді - у програмі, прийнятій її Великим збором у 1939р. Вона ґрунтувалася на пріоритеті інтересів української нації, яка проголошувалась абсолютною цінністю, "найвищим типом людської спільноти". Метою
організації було створення української самостійної соборної держави. Форми державної влади мали відповідати послідовним етапам державного будівництва. На етапі національної революції передбачалося встановлення національної диктатури, покликаної після відновлення державності здійснити невідкладні заходи по закріпленню новоствореного режиму. Глава держави повинен був створити законодавчі органи "на засаді представництва всіх організованих суспільних верств".
Свою державну концепцію Оун будувала виходячи з того, що українські землі окуповані Польщею і СРСР. Тому українські націоналісти не визнавали всі ті міжнародні акти, договори та домовленості, які роз(єднали українські землі, ліквідували українську державність. Будівництво соборної незалежної України мало завершитися повним вигнанням з українських земель усіх окупантів. Виходячи із завдання створення української державності, ОУН закликала до боротьби проти польського та радянського режимів, підготовки до національної революції на всіх українських землях. Хоча спочатку частина керівництва ОУН не виключала використання легальних, зокрема парламентських, методів боротьби.
Отже, в роки Другої світової війни основною стратегічною метою формувань ОУН було відновлення української державності. Потрапивши у вир радянсько-німецького протистояння, вона активно намагалася відіграти роль «третьої сили», яка представляє і відстоює інтереси українського народу. Така позиція зумовила боротьбу одразу на три фронти - проти німецьких окупантів, радянських партизанів і польських формувань Армії Крайової. Оскільки УПА, на відміну від Руху Опору в Європі, не підтримувала жодна з держав, вона була змушена дотримуватися своєрідної тактичної лінії, в основі якої лежали збереження і зміцнення власних сил, спроба поширити свій контроль на якомога більшу частину українських земель, вичікування сприятливого моменту для вирішального удару.
