Період українізації позначився дуже помітно на театральному житті України. З існуючих на початках 20-их pp. чолових театрів (театр ім. І. Франка, ім. М. Заньковецької, Молодий Театр),
найяскравіше проявив себе театр «Березіль», під мистецьким керівництвом Леся Курбаса (1887-1937?). Усе творче життя Курбаса було спрямоване на повну обнову українського театру, на його повне національне себевиялення, і ім’я Курбаса ввійшло вісторію української культури як визначної і заслуженої людини українського відродження 20-их років.
Лесь Курбас
Син галицького актора і режисера Ст. Курбаса-Яновича, після закінчення студій віденського театру, якийсь час грав у галицьких театрах. У 1916 р.
Лесь Курбас переїхав до Києва і тут створив театр-студію Молодий Театр, з членів якого у 1922 р. виростає наскрізь модерний театр п.н. Мистецьке Об’єднання — театр «Березіль».
„Мистецьке Об’єднання «Березіль» — каже Й. Гірняк — було не тільки тетральною організацією. У цьому Об’єднанні згуртувалися режисери, актори, малярі, письменники, поети і драматурги, мистецтвознавці, критики, композитори, ба, навіть вчені, філософи, психологи. Крім п’яти театральних майстерень у Києві і на провінції, де вишколювало сотні нових театральних мистців усіх спеціальностей і перс вишколювало багато відомих старших акторів дореволюційного театру, у майстернях-лабораторіях велись досліди над театром для села, для робітничих клубів, для дітей шкільного і дошкільного віку. Тут виготовляли репертуар для тих театрів, художники проектували сценічні оформлення відповідні до умов тих театрів Тут зродився український театральний музей, театральна бібліотека і перший театральний журнал.
За перші чотири роки існування й праці «Березоля», усі ці майстерні і лабораторії виховали не тільки високоякісних акторів, режисерів, художників, але й поява нових театрознавців і таких драматургів, як М. Куліш, Дніпровський, Ярошенко, Мамонтів, Микитенко і багато інших, була логічним вислідом ініціативи і творчої діяльності Леся Курбаса.
На становищі мистецького керівника-режисера Курбас проявив себе прямо геніальним. Він, у першому періоді своєї творчої праці, під впливом великого реформатора західноєвропейського театру, Макса Райнгардта, змагає до синтези слова, руху, жесту, музики, світла і характеризації. Він ставить експресіоністичні п’єси тодішніх європейських драматургів, а кожна з цих п’єс має якусь театральну проблему.
У другому періоді сценічної творчості він пристосовує модерні принципи до класичного, західноєвропейського репертуару (драми Шекспіра, Гюго, Шіллера), а теж до українського (Старицького, Тобілевича). Він шукає українського стилю, шукає нитки тяглості до козацького бароко. У ревіях і фарсах викриває тодішню радянську дійсність.
Третім і останнім періодом є харківський, коли Куліш з «Березолем» переїздить до Харкова (1926-33). У той період його театр був повністю скомплектований, а до його складу входили такі мистці, як М. Крушельницький, Й. Гірняк, В. Чистякова, Н. Титаренко, Наталя Ужвій, А. Бучма, Олімпія Добровольська, І. Мар’яненко та інші. У цьому періоді, крім закордонної драматургії, на чільне місце вибиваються п’єси Миколи Куліша, що став найближчим співтворцем і помічником Курбаса у модернізації українського театру. На сцені «Березілі» були поставлені майже всі п’єси Куліша. Це м.ін. і стало притокою до ліквідації «Березоля» і знищення Курбаса, та розкинення вишколених ним акторів до інших театрів, що пішли під партійний диктат.
У 1933 р. Курбаса прогнано з театру; зняли з нього звання „народного артиста республіки”, а в 1934 р. „вимітаючи з театрального процесу” його сліди, театр «Березіль» перейменовано на театр ім. Т. Шевченка. Самого Курбаса арештовано і заслано на Соловецькі острови, де його у 1937 р.(?) розстріляно, дарма, що за судовим вироком він у 1939 р. мав бути звільнений.
