Одне з найперших наукових визначень культури було засноване на розмежуванні сфери природи й сфери культури. Під першою розуміли світ, що існував і існує поза бажаннями, волею, діяльністю людини, тоді як друга сфера виникає й існує завдяки людині й у взаємодії з нею, будучи створеною нею штучно. Це був світ, у якому були присутні: штучні знаряддя праці й використання вогню; мова як здатність усвідомлювати й передавати з її допомогою зміст предметного й непредметного світу; система заборон (табу), за допомогою яких людина долала у собі тваринне начало; співтовариства, об'єднані усвідомленням змісту подібного об'єднання. У сучасній науці взаємозв'язок між природою й культурою є більш складним, опосередкованим.
Культура — основа гармонізації суперечностей між людиною і природою. Проблема співвідношення природи і культури — одна з перших в опануванні феномена культури, як у його суттєвих, так і в історичних проявах. Культуру не можна зрозуміти, не виділивши її в особливу сферу реального щодо природи. Вже в початкових спробах пізнання культури її визначали як відмінне від натури (природи). Таке визначення на довгий час заклало розуміння природи й культури як рівнозначних субстанційних сфер буття не лише роз'єднаними, а й протиставленими одна одній.
Однак очевидність того факту, що людина — суб'єкт і носій культури — постійно перебуває в об'єктивному, від неї не залежному, натуральному (докультурному) зв'язку з природою, вимагає вбачати в абсолютизації цього визначення однобічність, викривлення дійсності щодо взаємозв'язку природи та культури.
Нарівні з цим традиційним уявленням стосовно природи й культури існує протилежне бачення, яке, у свою чергу, розмиває своєрідність культури повним ототожненням її з природою, перенесенням на культуру природно-біологічних характеристик. У такому випадку культуру розуміють як пряме продовження органічних пристосувань, як вироблені на основі інстинктів форми поведінки, що гарантують людині, цьому біологічному індивідові, виживання. Віддаленість наведеної інтерпретації культури від дійсності, здавалося б, незаперечна. Та реалії культурно-історичного буття у своїх неймовірних «ан- тикультурних» проявах підтримують існування й такого тлумачення феномена культури.
Не лише пізнавальний інтерес загострює проблему культури та природи в їх взаємодії. Її значення зумовлюється, насамперед, реаліями культурного буття, соціальними, антропологічними, духовними та екологічними наслідками взаємодії культури і природи. Це зобов'язує до ретельного аналізу як своєрідності, так і генетичної й структурної взаємозалежності природи та культур
