З глибокої давнини слов’яни з благоговінням схилялися перед культом рослинного та тваринного світу, який їх оточував. Цей світ був життєво необхідний людині у найрізноманітніших сферах господарської діяльності. Рослини займали значне місце в широкому комплексі традиційних вірувань, звичаїв та обрядодій. Важливу роль у календарних святах та сімейно-побутових обрядах відігравали рослини-символи, які мали допомогти людині зміцнити здоров’я, добробут сім’ї, посилити плодючість землі й худоби, вберегтися від нечистої сили. В українських казках, піснях, приказках дуже поширена персоніфікація дерев.
Собака — з глибокої давнини стала символом вірності; баран чи вівця — символом невинності. Кінь здавна користувався традиційною пошаною. Відомі магічні дії та повір’я пов’язані з кінською підковою.
Зозуля — символ суму та вдівства. Це віщий птах. Чайка — символ засмученої жінки, що стала чайкою по смерті свого чоловіка. Символом тужної жінки є такожігорлиця талебідка.
