Виділяють три основні типи керівництва: авторитарний, демократичний і ліберальний. Цей перелік умовний, бо типів керівництва може бути більше і вони залежать також і від індивідуально-особистісних якостей тренерів, від досвіду їхньої роботи і спілкування зі спортсменами.
1) Авторитарний стиль роботи тренера характеризується високою централізацією керівництва, великою вимогливістю, жорстким контролем, чітким виконанням поставлених завдань. Працюючи із спортсменами, авторитарний тренер вимагає чіткого виконання й підпорядкування його вимогам, не любить прояви самостійності та ініціативи, жорстко карає порушників дисципліни, не терпить заперечень і обговорень своїх наказів.
Слід зазначити, що авторитарний стиль керівництва, на думку спортивних психологів, є найбільш підходящим у спортивній практиці.
Наковці також виділяють авторитарно-диктаторський і адміністративно-диктаторський стиль керівництва тренера.
–Авторитарно-диктаторський – всі вказівки віддаються у вигляді ультимативних розпоряджень і жорстких наказів до виконання. Відхилення від вказівок розглядається як непокора і карається адміністративними санкціями: догани, стягнення, позбавлення грошових премій, пільг та ін
–Адміністративно-диктаторський тренервизнає тільки свою абсолютну владу, ні з ким її не поділяє, його слово вважається законом для всіх, найменший прояв самостійності розглядається як грубе порушення субординації і дисципліни. Такий тренер добре ставиться до тих спортсменів, які з ним не сперечаються, виконують усі його розпорядження і підтримують його починання.
2) Демократичний стиль керівництва. Такий стиль передбачає опору тренера на своїх помічників, на розподіл функцій між ними та уважне ставлення до спортсменів.
Демократичний керівник намагається керувати командою таким чином, щоб спортсмени відчули себе відповідальними за досягнення поставленої мети, проявляли самостійність та ініціативу в досягненні цих цілей. Такий тренер орієнтується на думки команди, рахуєтьсяіз їхніми побажаннями, особливо з думкою капітана команди, і тому спортсмени охоче обговорюють із ним свої особисті проблеми, відчувають себе самостійними і охоче діляться думками щодо вдосконалення спортивної майстерності.
Тренер з демократичним стилем керівництва добре обізнаний із внутрішнім життям команди, добре знає турботи і тривоги своїх спортсменів. Впевненість у своїх силах, тактовність, колегіальність – ось головні риси тренера демократичного стилю керівництва.
3) Ліберальний стиль керівництва передбачає незначну участь тренера в управлінні командою. Тренер намагається якомога менше втручатися у справи команди, надаючи спортсменам змогу самим приймати рішення і коригувати свою поведінку. Контроль за діяльністю спортсменів здійснюється епізодично, у своїх вимогах він непослідовний, основною своєю функцією вважає надання спортсменам інформації та консультативнихпорад, однак воліє це робити тільки у тих випадках, коли спортсмени самі звертаються до нього за порадами або за допомогою.
В основному його зауваження і похвала носять формальний характер, він не любить втручатися у з'ясування стосунків з приводу порушення дисципліни і невиконання завдань. У команді, якою керує ліберальний тренер, спортсмени в основному самі по собі, тому очікувати високих результатів дуже важко, якщо тільки у команді не зібралися дуже самостійні і вольові спортсмени.[2, 3, 5, 7]
Отже, слід пам'ятати, що у спортивній практиці рідко зустрічається тільки якийсь один з перерахованих стилів керівництва. Як уже згадувалося, стиль керівництва багато у чому залежить від індивідуальних особливостей тренера, а також від соціально-психологічних феноменів навколишнього середовища.
