Билет №11 вопрос №1 Організаційно-правові форми і методи роботи Верховної Ради Верховна Рада України має свої форми і методи роботи. Як вже зазначалося, організаційно-правові форми діяльності Верховної Ради включають в себе проведення її пленарних засідань і засідань комітетів та комісій (сесії), організацію роботи інших органів і посадових осіб Верховної Ради. Організація їх роботи закріплюється Конституцією, законами України та Регламентом. Конституція України встановлює, що Верховна Рада працює сесійно. Сесії складаються з: - пленарних засідань; - засідань комітетів; - засідань тимчасових спеціальних комісій - засідань депутатських груп чи фракцій. Учасниками сесій є народні депутати, Голова Верховної Ради, його Перший заступник і заступник, голови комітетів Верховної Ради, їх заступники і секретарі, уповноважені депутатських груп і фракцій Верховної Ради. Забезпечує організацію роботи Верховної Ради її Секретаріат. Отже, розглядаючи роботу Верховної Ради України, можна сказати, що форма її діяльності - це зовнішній вияв її існування. Методи діяльності Верховної Ради характеризуються методами управління, тобто способами, прийомами й засобами цілеспрямованого її впливу на об'єкти управління. Управління розглядається різними науками: кібернетикою, філософією, правом та ін. Його сутність зводиться до впливу суб'єкта па об'єкт. Воно може бути свідомим і стихійним, об'єктивним і суб'єктивним, зовнішнім і внутрішнім та ін. Об'єктами управління в нашому випадку є усі суб'єкти права в його зовнішньому розумінні та органи і посадові особи Верховної Ради України у внутрішньому розумінні управління. Основним призначенням методів управління є забезпечення правомірної поведінки людей. Вопрос№2 Місцеве самоврядування в Україні має давні традиції. Так, іще за часів Київської Русі набуло розвитку громадівське самоврядування, в основу якого було покладено виробничу й територіальну ознаки - громади, які самоврядовувалися, формувалися за виробничою (громади купців, ремісників тощо) або територіальною ознаками (сільська, міська та регіональна громади).Територіальне громадівське самоврядування базувалося на звичаєвому праві та знаходило свій прояв у народних вічах.окрема, на вічах обиралися посадові особи, вирішувалися найважливіші фінансові питання (встановлювалися та розподілялися податки), вони відали питаннями війни і миру, здійснювали вищу судову владу. До відання війта та інших посадових осіб са-моврядування належали судочинство, адміністративне управління, збір податків тощо.Економічну основу територіального самоврядування становила спільна власність членів громади, зокрема й на землю. Громада самостійно встановлювала правила господарювання, місцеві податки, платежі та інші повинності.Суб'єктом міського самоврядування виступала міська громада, а сільського - сільська громада (верв), яка об'єднувала жителів кількох сусідніх сіл, мала землю в корпоративній власності, представляла своїх членів у відносинах з іншими громадами, феодала¬ми, державною владою.Новою сторінкою в історії місцевого самоврядування в Україні стало магдебурзьке право, яке почало поширюватися на українські міста від середини XIV ст. Магдебурзьке право передбачало: скасування звичаєвих норм, виведення міста з-під юрисдикції місцевої державної адміністрації (феодалів, воєвод, намісників тощо) та запровадження власного органу міського самоврядування - магіс¬трату, який складався з двох колегій - ради (адміністративний орган) і лави (судовий орган).Після підписання в 1654 р. договору між Україною та Москвою почався процес поступової ліквідації українських форм місцевого самоврядування на територіях, що відійшли до Московської держави.З прийняттям Конституції України 1996 р. місцеве самоврядування отримало конституційний статус, стало однією із засад кон¬ституційного ладу України.21 травня 1997 р. було прийнято Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», який відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і від¬повідальності органів і посадових осіб місцевого самоврядування. Вопрос№3 Особи, винні в порушенні законодавства про вибори народних депутатів України, притягаються до кримінальної, адміністративної або іншої відповідальності в порядку, встановленому законом (стаття 114 Закону України «Про вибори народних депутатів України»). Статтями 157 – 159 Кримінального кодексу України (далі – Кодекс) встановлює відповідальність за: – незаконне виготовлення або зберігання чи використання завідомо незаконно виготовлених виборчих бюлетенів – у вигляді штрафу від двохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного до трьох років (частина перша статті 158 Кодексу); –підробку виборчих документів, а так само використання завідомо підроблених виборчих документів, вчинені членом виборчої комісії, кандидатом, його уповноваженим представником, уповноваженою особою політичної партії (блоку) – у вигляді штрафу від трьохсот до шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк від одного до чотирьох років, або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного до трьох років; якщо це вплинуло на результати голосування виборців на виборчій дільниці або у межах виборчого округу, або призвело до неможливості визначити волевиявлення виборців на виборчій дільниці чи у відповідних виборах – у вигляді обмеження волі на строк від трьох до п’яти років або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного до трьох років (частини друга, третя статті 158 Кодексу);
