Іспанський письменник Мігель де Сервантес Сааведра народився в Алькала-де-Енарес (провінція Мадрид). Його батько, Родриго де Сервантес, був скромним хірургом. Числення родина постійно жила в бідності, яка не залишала майбутнього письменника протягом усього його сумного життя. Дуже мало відомо про його дитинство.
Навчався Сервантес, ймовірно, уривками і до ученого ступеня справа не дійшла. Не знайшовши засобів до існування в Іспанії, він вирушив до Італії і у 1570 році вступив на службу до кардинала Дж. Аквавіви.
У1571 році числився солдатом морської експедиції, яку іспанський король, папа і сеньйори Венеції готували проти турків. Сервантес брав участь у боях біля Лепанто. Одна з отриманих ран скалічила йому руку. Він вирушив на Сицилію лікуватися і залишився в південній Італії до 1575 року. Коли вирішив повернутися в Іспанію, корабель, на якому він плив, був захоплений турецькими піратами. Сервантес був відвезений в Алжир, де пробув до 1580 року. Зрештою на гроші, зібрані родиною Сервантеса, його викупили монахи-тринітарії.
У1585році Сервантес став комісаром по закупівлі пшениці, ячменю і маслинової олії в Андалузії для «Непереможної Армади» Філіпа II. Ця нічим не приваблива робота була до того ж невдячна і небезпечна. Два рази Сервантесові довелося реквізувати пшеницю, що належала духівництву. І хоча він виконував наказ короля, його відлучили від церкви. На довершення нещасть він потрапив під суд, а потім у в'язницю, оскільки в його звітах виявили порушення. Ще одне розчарування принесло безуспішне клопотання про посаду в американських колоніях Іспанії в 1590 році.
Вважається, що під час одного з тюремних ув'язнень (1592,1597 чи 1602 роках) Сервантес почав свою безсмертне творіння.
З 1608 року він постійно жив у Мадриді і цілком присвятив себе написанню і публікації книг. В останні роки життя він мав засоби до існування головним чином завдяки пенсіям від графа Лемоса й архієпископа Толедо. Помер Сервантес у Мадриді 23 квітня 1616 році.
Наведені факти дають лише фрагментарне і приблизне уявлення про життя Сервантеса, але зрештою, найбільшими подіями в ньому і: гали твори, що принесли йому безсмертя. Через шістнадцять років після публікації шкільних віршів з'явилася перша частина «Галатеї» (1-а primera parte dela Galatea, 1585), пасторальний роман у дусі Діани X. Монтемайора (1559). Його зміст становить мінливість любові ідеалізованих пастухів і пастушок.
Повчальні новели поєднують дванадцять розповідей, а повчальність,винесена в заголовок (інакше - їх "зразковий" характер), зв'язана з"мораллю", укладеної в кожній новелі. Чотири з них - Великодушнийшанувальник, Сеньйора Корнелія ,Дві дівиці) і Англійська іспанка - поєднує загальна тема, традиційна ще для візантійського роману: паризакоханих, розділені сумними і примхливими обставинами, зрештою воз'єднуються і знаходять довгоочікуване щастя. Героїні майже всі ідеально прекрасні і високоморальні. Вони і їхні кохані здатні на найбільші жертви і вся душа тягнеться до морального й аристократичного ідеалу, що висвітлює їхнє життя. Іншу групу "повчальних" новел утворюють Сила крові, Високошляхетна посудниця?Циганочка і Ревнивий естремадурець). Перші три пропонують історії любові і пригод із щасливою розв'язкою, четверта ж закінчується трагічно. У Ринконете і Кортадильо, Облудному шлюбі, Ліценціаті/Видриера) і Бесіді двох собак більше уваги приділяється характерам персонажів, що фігурують у них, ніж дії. Цеостання група новел. Ринконете і Кортадильо - один із самих чарівних творів Сервантеса. Два юних бурлаки зв'язуються зі злодійським братерством. Комізм урочистого церемоніалу цієї банди шибеників підкреслено сухувато-гумористичним тоном Сервантеса.
Як плід пильної вивчення життя іспанського народу на величезній території країни, яку С. виходив вздовж і впоперек як збирачі податків, стикаючись з найрізноманітнішими верствами населення, і з'явився геніальний «Дон Кіхот», перша частина якого побачила світ у січні 1605»). Роман відразу став настільки популярним що одночасно були опубліковані два видання в Лісабоні і два в Валенсії. Образи ламанчського лицаря, Санчо і Дульсінеї, а також Росинанта і осла отримали незабаром таку популярність, що на святах в Іспанії виступали маски, які імітували ці образи роману.Цей небувалий успіх «Дон Кіхота», одним з компонентів якого був мотив осміяння зовнішніх форм лицарських традицій, які продовжували в рудиментарному вигляді панувати в широких колах дворянства, кореняться в тім, що в ньому висунуті були найважливіші проблеми, що хвилювали маси дрібного дворянства, поставленого обличчям до віч з кричущими протиріччями перехідного часу в своєрідних умовах Іспанії кінця XVI і першої чверті XVII ст.Незважаючи на успіх «Дон Кіхота», матеріальне становище письменника анітрохи не поліпшилося. У 1609 С. вступив в Мадриді в «Братство святійшого таїнства», для того щоб, очевидно, мати більш близьке спілкування з впливовими особами, що складалися членами цього Братства. У 1612 він брав участь у засіданнях академії «Сельвахе» /
Драми написані відразу після повернення Сервантеса з Алжіра і відбивають його враження й переживання, пов'язані з перебуванням у неволі. Особливо визначним твором є «Зруйнування Нумансії» - героїчна трагедія, написана на основі історичного факту-облоги старовинного іспанського міста Нумансії римськими військами Сціпіона Молодшого. В старовинних хроніках, працях латинських істориків, в іспанських романсах, які уважно перечитав Сервантес, розповідалося, що облога тривала багато років, а коли Сціпіон нарешті увійшов у місто, то знайшов його спустошеним і мертвим. Нумансійці все знищили, всі, як один, заподіяли собі смерть, щоб не стати бранцями Сціпіона. Найбільше уяву Сервантеса, який з власного досвіду знав неволю і непоборність протесту проти неї, вразило самознищення маси людей з ненависті до рабства. Це й визначило ідейно-художню інтерпретацію драматургом історичного факту в плані звеличення патріотизму, свободи й героїзму боротьби за неї.Зміст трагедії в основному становить картина [292] загибелі героїчного народу. Ціла серія окремих сцен передає неймовірні страждання нумансійців від голоду і хвороб, цілковиту безвихідність їхнього становища і водночас дивовижну внутрішню незламність і пристрасну ненависть до рабства. Такі картини і створюють образ народу, який є головним героєм трагедії. Сервантес вводить численні персонажі, кожний з них є визначеною особистістю, але всі вони настільки відчувають себе невіддільними від мас і пройняті спільною волею - не скоритися завойовнику, що сприймаються як єдиний образ.Загибель народу показана в трагедії як прояв його сили, любові до свободи та непохитної відданості батьківщині. Проголошенням слави героїчному народу і закінчується трагедія. Коли Сціпіон вступив у місто після загибелі нумансійців, він застав там єдину живу людину - підлітка Віріата, який стояв на високій вежі. Римський полководець надіється мати хоча б одного бранця. Він обіцяє Віріату багатство і свободу, якщо юнак добровільно здасться. Але Віріат, проголосивши вірність рідному місту і рішенню нумансійців померти вільними і залишити завойовнику один тільки попіл, кидається з вежі. Сціпіон не може не визнати величі такої загибелі. «Твій вчинок укриває тебе славою і розвіює на порох мої перемоги»,- говорить він.Завершує трагедію виступ алегоричного персонажа - Слави, яка виголошує хвалу нумансійцям і тим, для кого служитиме прикладом їхній героїзм і патріотизм.
