Вершиною творчості Шекспіра є 4 Великі трагедії «Гамлет», «Отелло», «Король Лір» і «Макбет». з попередніми трагедіями відрізняються (Ромео і Джульєтта) новим розумінням трагічного. За Л. Є. Пінським, магістральний сюжет «великих трагедій» - доля видатної особистості, відкриття людиною істинного обличчя світу. Трагедії втрачають ренесансний оптимізм, впевненість, що людина - «вінець усього живого», герої відкривають для себе дисгармонічність світу, невідому їм раніше силу зла, вони повинні зробити вибір: як їм гідно існувати в світі, спокусившись на їх гідність.
На відміну від хронік, пов'язаних воєдино, трагедії Шекспіра (у тому числі і ранні) не становлять циклу. Якщо в них зустрічаються одні й ті ж персонажі (наприклад, Антоній в «Юлії Цезарі» і в «Антонії і Клеопатрі»), то це, по суті, різні люди, спосіб ідентичності персонажів в трагедіях не варто. У трагедії немислима поява близнюків: жанр вимагає неповторності особистості. Герой трагедії - могутня, титанічна фігура, він сам вибудовує лінію своєї долі і відповідає за зроблений ним вибір. Як зазначав Л. Є. Пінський, в комедіях Шекспіра герой «невільний», він підпорядкований природним потягам, мир, навпаки, «вільний», що проявляється в грі випадковостей. В трагедіях все навпаки: світ нелюдяно впорядкований, невільний, герой само вільно вирішує, «бути чи не бути».
Кожна з трагедій неповторна і по своїй структурі. Так, композиція «Гамлета» з кульмінацією в середині твору (сцена «мишоловки» - сценка про вбивство батька) нічим не нагадує гармонійну композицію «Отелло» або композицію «Короля Ліра», в якій, по суті, відсутня експозиція.
У деяких трагедіях з'являються фантастичні істоти, але якщо в «Гамлеті» поява привиду випливає з концепції Єдиної ланцюга буття (це результат вчиненого злочину), то в «Макбеті» відьми, ці бульбашки землі, з'являються задовго до злочину героя, вони - представниці зла, яке стає не часовий (у періоди хаосу), а постійної складової світу. Трагедія складається з актів(дій)
