У 1918 році в Німеччині створюються умови, що неминуче вели до революційного вибуху. Боротьба монополій за надприбутки, зростання експлуатації, авантюристична зовнішня політика — все вступало у відверті суперечності з інтересами німецького народу. Перша світова війна ще більше загострювала революційну кризу.
Розвиток подій підштовхнула революція, яка спалахнула в жовтні 1917 року в Росії. Під її впливом у січні 1918 року, коли відбувалися переговори в Брест-Литовську, робітничий клас у Берліні, Мюнхені та інших містах провів демонстрації, страйки, під час яких уперше в Німеччині зявилася Ради робітничих депутатів і революційні старости.
Навесні 1918 року наступ німецьких військ на Західному фронті провалився. Головнокомандувач Гінденбург офіційно заявив про необхідність перемиря і створення уряду, з яким буде рахуватися Антанта. Третього жовтня 1918 року був сформований коаліційний уряд на чолі з принцом М. Баденським.
Почала створюватися небезпечна для юнкерства і монополістичної буржуазії ситуація. Озброєний робітничий клас був готовий до боротьби. Однак для перемоги була необхідна революційна робітнича партія.
В Німеччині існувала соціал-демократична партія. Однак її політика підтримки імперіалістичної війни відштовхнула від неї значну частину робітників і викликала розкол у самій партії.
Усі ці обставини і визначили характер і особливості революції в Німеччині.
На початку жовтня 1918 року Спартак провів свою конференцію, яка закликала до боротьби проти уряду. Спартаківці організують демонстрації, значну роботу проводять серед військових моряків. У цей час німецький військовий флот отримує наказ — вийти у відкрите мроре і дати бій англійській ескадрі, яка значно переважала німецькі морські сили.
Військові моряки зрозуміли намір командування, і 3 листопада 1918 року на військово-морській базі у місті Кіль вибухнуло повстання. Тут знаходилося 40 тис. моряків і морських піхотинців. Робітники Кіля підтримали повстання, була створена Рада робітничих і матроських депутатів.
Подібні повстання, слідом за Кілем, відбуваються в інших містах. Всюди виникають Ради робітничих і солдатських депутатів, які беруть владу до своїх рук.
Девятого листопада повстання перемагає в Берліні. На мітингу озброєних робітників і солдатів К. Лібкнехт проголошує вільну Німецьку Соціалістичну республіку. Кайзер Вільгельм тікає до Голландії. Німецька імперія перестала існувати.
За таких умов імперський канцлер М. Баденський передає владу соціал-демократичному урядові на чолі з Фрідріхом Ебертом. Десятого листопада 1918 року збори делегатів від солдатів і робітників Берліна обрали виконавчий комітет Берлінської Ради робітничих і солдатських депутатів і затвердили уряд Еберта, визнавши його чисто соціалістичним урядом. Отримавши санкцію Берлінської ради, уряд Еберта став називати себе Радою Народних Уповноважених РНУ.
Новий уряд видає декларацію, яка не йшла далі буржуазно-демократичних реформ, і розпочинає боротьбу проти Рад робітничих і солдатських депутатів, вимагаючи скликання установчих зборів.
70. Форми держав за Вейморської Конституції.
У січні 1919 р. відбулися вибори до Національних Установчих зборів. 6 лютого вони почали роботу в невеличкому тюринзькому містечку Веймар. Головною метою Установчих зборів була розробка нової конституції. Вона була прийнято 31 липня 1919 р. і через два тижні вступила у дію.
Закріпила ліквідацію монархії та встановлення парламентської респупліки у формі федерації 15 земель та З вільних міста з буржуазно-демократичним політичним режимом. Очолював республіку президент. Вищим законодавчим органом Німецької імперії ця назва була збережена був рейхстаг державні збори, який обирався кожні чотири роки на основі загального виборчого права. Рейхстаг вважався нижньою палатою парламенту. Вводилася пропорційна система виборів. Країна поділялася на 35 виборчих округів. Кожна партія висувала свій список кандидатів. Депутатські мандати розподілялися відповідно до кількості голосів, поданих за той чи інший список. Верхня палата називалася рейхсратом імперською радою. Вона формувалася з представників земель. Прусія мала в рейхсраті 26 голосів, Баварія — 10, Саксонія — 7, Баден — 3 і так далі. Якщо палати не могли осягти компромісу, вирішувати суперечливі питання належало президентові- Він або підтримував рейхсрат, або виносив це питання на референдум. Президент обирався на сім років шляхом загальних виборів і наділявся досить значними повноваженнями: призначав та звільняв уряд, вищих військових та цивільних посадовців, укладав міжнародні договори та союзи, контролював керівництво збройними силами, міг розпускати рейхстаг та, згідно із статтею 48 конституції, у будь-який момент уводити надзвичайний стан з використанням збройних сил. У надзвичайних випадках він міг видавати власні укази. Уряд, підзвітний рейхстагу, очолював канцлер, якому доручалося формулювати основні принципи політики уряду. Кожна земля мала свою конституцію, уряд та законодавчий орган — ландтаг Земельні збори. Усі найважливіші сфери державного життя, як-от: зовнішні зносини, армія та флот, митниці, звязок, транспорт, громадянство та еміграція, перебували у відомстві імперського уряду. У конституції підкреслювалася зверхність загальнодержавного права над земельним.
В.к. гарантувала дотримання деяких демократичних прав та свобод: слова, совісті, преси, пересування, віросповідання, особи, зборів, союзів та самоврядування. Школа була відокремлена від церкви. Приватна власність проголошувалася соціальним обовязком. Примусове відчуження власності дозволялося лише для потреб суспільства на законних підставах за відповідне відшкодування. На підприємствах, в округах та на імперському рівні дозволялося створювати робітничі ради для визначення розмірів заробітної платні та умов праці. Окремі положення В.к. були новаціями в політико-правовій європейській практиці і мали вплив на деякі конституційні акти Новітнього часу. Однак політичні реалії Німеччини 20-30-х pp. XX ст. не сприяли розвиткові закладених у В.к. принципів парламентаризму. Після приходу у 1933 р. до влади нацистів В.к. була скасована.
