Державний лад – це устрій держави, структура та співвідношення між центральними органами влади, обумовлені тією або іншою формою правління. Для держав Стародавнього Сходу переважною формою правління була монархічна. Крім того, відомі поодинокі випадки існування республіканської форми правління (наприклад, у Індії гани і сангхи).
Монархічна форма правління була обумовлена, перш за все, специфікою соціально-економічного розвитку країн Стародавнього Сходу. Потреба сумісних зусиль для запобігання руйнівним наслідкам повеней, а також створення складної системи іригаційних споруд вимагали наявності сильної централізованої влади.
Правитель в країнах Стародавнього Сходу обожнювався, його влада набувала божественного характеру, внаслідок чого форму правління можна визначити як теократичну монархію (від „теос” – бог, „кратос” – влада).
До сих пір точиться спір про те, як правильно визначити форму правління в країнах Стародавнього Сходу: чи то була східна деспотія, чи теократична монархія. Прибічники останньої форми правління небезпідставно стверджують, що внаслідок того, що організація публічної влади у країнах Стародавнього Сходу довгий час зберігала риси племінної демократії та деякі елементи самоврядування, її не можна віднести до розряду деспотій.
Механізм державної влади
У руках царя була зосереджена вся повнота влади, йому належали вищі державні повноваження.
Для організації державної влади була характерна двірцева система управління. Тобто центром державної влади був палац правителя, а слуги, які обслуговували палац і особу правителя, одночасно були державними чиновниками. Відповідно дворецький, який очолював всю масу слуг і керував усім палацом, ставав найголовнішою посадовою особою. Як правило, це була найвірніша, найвідданіша своєму правителю людина.
До центрального апарату державної влади у країнах Стародавнього Сходу досить часто належали: головний суддя, астролог, скарбник, охоронець, виконавець покарань, воєначальники, шпіони, таємні інформатори тощо.
1 незважаючи на велику кількість двірцевих чиновників, вся їх діяльність в основному відповідала сфері компетенції трьох відомств: фінансове відомство, військове відомство і відомство громадських або публічних робіт.
Місцевий апарат влади безпосередньо реалізовував основні державні функції. З метою більш ефективної організації влади на ми цих територія всіх країн Стародавнього Сходу поділялася на великі намісництва (області, номи, округи тощо). Управителі, що стояли на чолі таких адміністративних одиниць, мали дуже великі повноваження. Це викликало постійну загрозу повстань та бунтівних тенденцій.
Низовою ланкою в системі управління протягом усієї історії держав Стародавнього Сходу була сільська община, яка мала свої органи самоврядування. Представники общинної адміністрації стежили за виконанням общинниками різноманітних повинностей і сплатою податків, забезпечували охорону села, виконували судові функції,організовували працю селян. Саме община як об’єднання людей могла ефективно справлятися з тими завданнями, які поставали перед давньосхідним суспільством в ході організації іригаційних робіт.
Військова організація
У країнах Стародавнього Сходу армія використовувалась як для здійснення зовнішньої агресії, так і для придушення опору рабів, утримання в покорі населення завойованих територій, посилення необмеженої влади правителя.
Основою збройних сил були спеціальні добірні частини, що охороняли правителя.
У разі необхідності військо поповнювалося за рахунок ополчення вільного населення.
Армії держав Стародавнього Сходу були великими та могли перевищувати 100 тис. осіб. Наприклад, в Індії військо правителя Чандрагупти (4 ст. до н.е.) налічувало 600 тис. піших воїнів, 30 тис. вершників і 9 тис. бойових слонів.
Для управління військами створювався спеціальний апарат.
Верховним воєначальником вважався сам правитель. Були також звичайні воєначальники, начальники колісниць, піших воїнів, кінноти на верблюдах тощо. Серед військових чиновників розрізнялися начальники окремих загонів, молодші воєначальники, командири сотень, десятків і п’ятірок.
Судова організація
У державах Стародавнього Сходу суд не був відокремлений від адміністрації, навіть незважаючи на те, що існували суто судові посади.
Верховним суддею був правитель, який міг сам розглянути будь-яку справу, а також скарги на рішення будь-якого суду.
Широкі судові повноваження мав дворецький.
Судочинство здійснювалося переважно колегіально: по три, чотири, шість, вісім, тридцять суддів в залежності від країни Стародавнього Сходу.
Судді мали помічників, які готували справи до слухання та були їхніми порадниками.
Судові права в усіх державах Стародавнього Сходу мали представники місцевої адміністрації.
Дрібні позови і скарги розглядали органи общинного самоврядування.
Крім державних, існу вали також жрецькі та храмові суди, які судили самих жерців та залежне населення, яке проживало на храмових землях. Східна деспотія – «ніким та нічим не обмежена влада царя», форма держави, при якій вся повнота влади, не обмежена законом, належить одноосібному правителю. Найвідомішими і найхарактернішими представниками груп країн Стародавнього Сходу є Вавилонська держава, Єгипет, Індія, Китай. Головні риси:збереження значних пережитків первіснообщинного ладу-сусідської общини;відсутність на перших порах приватної власності на землю;наявність колективного рабоволодіння;збереження первісних форм рабства(домашнього рабства); створення деспотичної форми правління – необмежена влада монарха;наявність трьох галузей, відомств чи систем управління-відомства внутрішніх справ(займалось проблемою управління країною, накладання чи стягування податків)відомства військових справ (функції оборони країни від нападів агресивних сусідів, організація військових походів, будівництво річкового флоту)відомства публічних робіт(система органів, які займалися організацією, проведенням і забезпеченням суспільно-необхідних громадських робіт-іригаційної системи-каналів, водосховищ, будівництво палаців)
