В 1922-1927 роках у радянській Росії, а згодом і в Україні, проводилася повна кодифікація всіх галузей права. Для України особливість полягала у тому, що поряд з існуванням власних законодавчих актів, активно застосовувалося законодавство РРФСР.
В серпні 1924 року було підготовлено перший проект Адміністративного кодексу УСРР, а прийнято його було 12 жовтня 1927 року.
Цивільне законодавство було спрямоване на розширення і зміцнення державної власності як основи радянського ладу. З 1923 року в Україні набуває чинності Цивільний кодекс РРФСР 1922 року. Визначалися загальні умови, за якими укладалися угоди. Зверніть увагу, що однією з особливостей зобов’язального права було застосування статей Кримінального кодексу за порушення цивільних договірних відносин. Цивільний кодекс дозволяв приватну власність на ненаціоналізоване майно, але свобода розпорядження ним обмежувалася інтересами держави, яка могла розірвати невигідний для неї договір.
В розвиток сімейного права 31 травня 1926 року ВУЦВК затверджує «Кодекс законів про родину, опіку, подружжя та про акти громадянського стану». Кодекс визнавав за дійсну лише державну реєстрацію шлюбу, регулював майнові та аліментні відносини подружжя, правовідносини між батьками і дітьми, питання опіки й піклування. В окремих випадках суди могли визнавати права незареєстрованого подружжя на отримання аліментів від іншого та на набуте майно.
15 листопада 1922 року було введено в дію Кодекс законів про працю УСРР. Норми кодексу поширювалися на всіх осіб, що працювали за наймом.
Земельні правові відносини регулювалися Земельним кодексом РРФСР від 1922 року, який після внесених до нього несуттєвих змін став називатися Земельним кодексом УСРР. Кодекс складався з основних положень і чотирьох частин: про трудове землекористування, про міські землі, про державне земельне майно, про землеустрій і переселення.
Особливу роль у зміцненні влади диктатури комуністичної партії відігравало кримінальне законодавство. В Україні при складанні власного кодексу за основу було взято Кримінальний кодекс РРФСР. Встановлювалося, що покарання застосовуються для загальної профілактики нових правопорушень, залучення злочинця до умов співжиття через виховні заходи (виправно-трудові роботи) та унеможливлення здійснення злочину в майбутньому. Новий Кримінальний кодекс деталізував і уточнював злочини проти порядку управління та злочини посадові, але слід зазначити, що законодавство не встигало за репресивною практикою, що розпочалася.
23 жовтня 1925 року було прийнято виправно-трудовий кодекс УСРР. Вперше в історії завданням виправно-трудового права стало перевиховання злочинців за допомогою праці.
13 вересня 1922 року ВУЦВК затвердив Кримінально-процесуальний кодекс УСРР. У ньому закріплювалися принципи судочинства в кримінальних справах: гласність, усність, безпосередність судочинства, змагальність, рівноправність сторін, право звинуваченого на захист тощо.
