Наступ російського самодержавства на українські права викликав опір українського народу. Поразка Івана Мазепи обумовила першу українську еміграцію. Саме в еміграції, в день виборів П. Орлика 5 квітня 1710 року в Бендерах гетьманом України було підписано договір під назвою «Конституція прав і свободи Запорозького війська». Конституція мала чітку систему і складалася з преамбули та 16 параграфів, де сформульовані головні принципи побудови держави.
У преамбулі схематично викладено історію Війська Запорозького - всього українського народу. У першому параграфі розглядаються питання віри. Другий параграф важливий тим, що чітко визначає кордони держави відповідно до Зборівської угоди 1649 року. Гетьман зобов’язаний оберігати територіальну цілісність країни.
Законодавчу владу представляла Генеральна рада - своєрідний козацький парламент, яка обиралася на прямих виборах. Черговість скликання Генеральної ради - на Різдво, Великдень та на Покров. Крім генеральної старшини, до неї мали входити представники від Запорозької Січі та по одному представнику від полків.
Виконавчу владу представляв гетьман, який був обмежений у своїх діях законом та генеральною старшиною. Судову владу за Конституцією представляв Генеральний суд. У документі також передбачалася наявність самоуправління, створення незалежного від гетьмана та уряду національного банку. В Конституції було також положення про боротьбу з протекціонізмом, корупцією, приділялася увага соціальному становищу міщан, селян та козаків - «людей убогих». Покарання визнавалися лише за законом.
