Кодифікація норм права у Великому князівстві Литовському розпочалася виданням 1468 р. Судебника Казимира IV. Але він містив лише 28 артикулів і лише кримінального права, а зростаюча шляхта вимагала уніфікації правової системи у величезній державі. Великокнязівська канцелярія провела велику роботу щодо збору напрацьованих судами та адміністрацією норм права на базі звичаєвого права Литви, України і Білорусі. Джерелами кодифікації послужили також "Руська правда", магдебурзьке право, трансплантація норм римського пандектного права, рецепція німецького права, князівська законотворчість (привілеї, устави, грамоти тощо). Виготовлений проект зводу світського права затвердив вальний сейм 29 вересня 1529 p. і його розповсюдили у рукописному вигляді. Перший Статут (Старий) складався з 13 розділів, 264 артикулів (статей), називався "Права писані, дані панству Великому князівству Литовському..." і містив норми земельного, спадкового, зобов'язального, шлюбно-родинного, лісового, мисливського, кримінального, процесуального та конституційного права.
Протягом двадцяти років чинності Старого Статуту відбулися суттєві зміни у суспільстві і державі, тож виниклапотреба у новому кодексі. У 1551 р. створено кодифікаційну комісію з 10 осіб, яка розробила і написала новий збірник під назвою "Статут Великого князівства Литовського 1566 року". Його затвердив сейм 1564 p., але чинності кодекс набув лише через 2 роки. Окрім того, не всі розділи отримали санкцію. Другий Статут складався з 14 розділів і 367 артикулів і за рівнем кодифікаційної техніки перевершив попередній збірник. Він теж охоплював зазначені галузі та підгалузі права. Другий Статут називають Волинським, бо саме тут він найбільш поширювався в рукописі.
У зв'язку з утворенням 1569 р. єдиної держави Речі Посполитої, на Люблінському сеймі ухвалили продовження кодифікації. Король створив комісію, провідну роль в якій уже на завершальній стадії відіграли канцлери та підканцлери великокняжої канцелярії Л. Сапєга, 0. Волович та М. Радзивілл. Третій Литовський статут затверджено королівським актом 28 січня 1588 р. і тоді ж видрукувано у Вільно в друкарні братів Мамоничів під назвою "Статут Великого князівства Литовського 1588 року". Він містив 14 розділів та 488 артикулів і регулював держав-пий і судовий устрій, цивільно-правові (6 розділів), кримінально-правові (4 розділи) й процесуально-правові відносини. В цілому ж Старий Статут охороняє інтереси магнатів і забезпечує окремі права селян, Волинський - зменшує вплив магнатів, збільшує права шляхти і мінімалізує права селян, а Новий - закріпачує селян і встановлює привілейоване становище у державі шляхти. Для всіх Статутів характерним є високий рівень кодифікаційної техніки, всі вони написані староруською мовою. Третій Статут діяв на всіх українських землях у складі Речі Посполитої, його використовували вГетьманщині, він став джерелом права і кодифікаційних процесів у Польщі, Литві, Росії, Білорусії та Україні аж на початку XIX ст. У кінці XVI ст. ним завершено кодифікаційні процеси у Великому князівстві Литовському і проведено повну уніфікацію сепаратних систем права у цій державі.
