У XII – першій половині XIII ст. у Галицько-Волинській державі діяла система права, основні засади якого сформувалися ще в ранньофеодальний період. За своїм змістом і призначенням вони збігаються із правилами, зафіксованими в нормах «Руської Правди». Але поряд з цим, внаслідок еволюції суспільно-економічних відносин, відбувався перегляд застарілих правових положень.
До конкретних змін (порівняно із законодавством Київської Русі) слід віднести: посилення ролі юридичних актів за рахунок збільшення кола об’єктів феодального господарства, які отримували правовий захист; відтворення у праві соціального становища певних верств, перш за все феодально залежного населення; зміцнення основ феодального права привілею; підсилення в законодавстві місцевих особливостей, що надавало йому партикулярного характеру.
Треба зазначити, що поява більш-менш помітних регіональний особливостей у встановлених правилах співжиття не усувала їх спільної подібності та спадкоємності по відношенню до давньоруського права. Враховуючи те, що право є більш консервативним, ніж державні структури, загальні принципи, інститути та форми регулювання суспільних відносин зберігались упродовж тривалого часу. Галицько-Волинська земля, навіть перебуваючи в залежності від Золотої Орди, значною мірою зберегла риси державного й правового устрою, притаманні Давньоруській державі.
До нашого часу не збереглися пам’ятки права цього періоду. Про них є лише згадки, уривки, які дають можливість зробити висновок, що поряд із «Руською Правдою» тут діяв збірник постанов галицько-волинських правителів, а також звід церковних повчань про правосуддя. Втрата політичної незалежності, інкорпорація українських земель сусідніми країнами стали головними причинами того, що вагомі законодавчі пам’ятки Галицько-Волинської Русі, які б дали змогу повністю характеризувати систему феодального права, не збереглися.
Регулювання питань права власності на майно та земельні володіння, укладення угод і договорів здійснювалося за нормами «Руської Правди». Діяли також норми церковних статутів князів Володимира і Ярослава, але вони зазнали деяких змін, зокрема в галузі підсилення санкцій, встановлених на основі принципів феодального права привілею.
Серед поодиноких документів юридичного характеру, які були створені в добу Галицько-Волинської держави, чільне місце посідають чотири правові пам’ятки. Різні за часом появи, змістом і характером вони містять цінні відомості про правове життя на цій землі після ординського завоювання. Так, збереглася грамота князя Івана Ростиславича (1134 р.), що розкривала економічні зв’язки Галицького князівства з іноземними купцями, зокрема, болгарськими, чеськими та угорськими, та регламентувала правове становище останніх під час їх перебування на руських землях. У ній зазначалось, що болгарські купці звільнялись від сплати мита, коли привозили до Малого Галича товари «на заказ». Якщо товар привозився в інше місто, пільга втрачалася. При торгівлі «на заказ» мито сплачувалося тільки в Малому Галичі, а в інших містах— ні.
«Рукописання» (або заповіт князя Володимира Васильковича), що датується 1287 р’„ засвідчує існування права успадкування феодального землеволодіння, порядку передачі князями права експлуатації феодально залежного населення. Поряд з цим «Рукописання» приділяє значну увагу організації управління селами та містами. В цьому документі йдеться також і про куплене землеволодіння, що дає підстави говорити про існування такого способу набуття .феодальної власності, як купівля-продаж.
Статутною грамотою Володимир-Волинського князя Мстислава Даниловича (кінець XIII ст.) регулювалися розміри та форми феодальних повинностей міського населення на користь князя. До певної міри вона висвітлює соціально-економічні умови Південно-Західної Русі.
Вагоме значення мали юридичні документи XIV ст. — грамоти, договори, доручення тощо. У переважній більшості вони присвячувались упорядкуванню окремих інститутів права власності та зобов’язального права. Зокрема, в них визначались правила дарування нерухомої власності (землі, садиби, млини тощо). Звичайними явищами були договір купівлі-продажу рухомого майна, договір обміну, заповіту нерухомої власності. Нерідко право власності на майно, придбане за якоюсь угодою, підтверджувалось спеціальною князівською грамотою. Як і в добу Давньоруської держави, поширеним був договір позики, який нерідко ставав кабалою для боржника. Окремі відомості про правові норми того часу збереглися в літописах. Тут можна знайти згадки про міжнародні договори, законодавчу діяльність князів, а також деякі нові дані в галузі кримінального права. Так, в Іпатіївському літописі зазначається, що в Галицько-Волинській державі розглядався такий вид злочину, як змова, проти князівської влади. Норми кримінального права передбачали широке коло покарань: смертну кару, конфіскацію майна, вигнання, штрафи. Щоправда, в літописах говориться, що ці міри покарань застосовувались до представників привілейованих станів. Але немає сумніву, що такі ж покарання мали місце і до феодально-залежного населення, причому в значно ширших масштабах.
