Найважливішою пам’яткою давньоруського права справедливо вважається «Руська Правда», в якій1 вміщено давні норми звичаєвого права та «княжі устави».
Оригінал «Руської Правди» не зберігся. До наших часів дійшли численні (близько 106, а за деякими даними майже 300) списки «Руської Правди», складені у XI—XIII ст. Списки називали за іменем їх власника або за місцем знаходження: Синодальний (бібліотека Синоду), Троїцький (Троїце-Сергіева Лавра) тощо,
«Руська Правда» має три редакції — коротку, розширену та скорочену.
Коротка редакція «Руської Правди» — найдавніша (XI ст.). Вона складається з «Правди Ярослава» (або «Найдавнішої Правди», ст. 1-18), «Правди Ярославичів» (або «Уставу (статуту) Ярославичів», ст. 19-41), «Покону вирного» (ст. 42) та «Уроку мостникам» (ст. 43).
В основу «Найдавнішої Правди» покладене давньоруське звичаєве право. Умовно її поділяють на чотири частини: 1) правові норми про вбивство (ст. 1); 2) правові норми про тілесні пошкодження (ст. 2-7); 3) правові норми про образу (ст. 8-10); 4) правові норми про порушення права власності (ст. 11-18). Цей документ зберігає, хоча й зі значними обмеженнями, архаїчне право кровної помсти за вбивство. Предметом правового захисту тут виступає життя, тілесна недоторканність, честь дружинної знаті. За образу людської гідності карали досить жорстоко: наприклад, за висмикування вуса або частини бороди треба було сплатити штраф учетверо більший, ніж за відсічення пальця. Інші статті «Правди Ярослава» врегульовували порядок відшкодування потерпілим у разі порушення права власності на челядь, коней, зброю, одяг та інше майно, порядок повернення їх господарю. Про високий рівень правової думки у Київській державі свідчило відмежування права власності та права володіння (ст. 13,14). «Правда Ярослава» порушувала питання про правове становище челяді і холопів, про спадкоємництво, про земельну власність, але ще були відсутні норми захисту феодального землеволодіння.
Дослідники вважають, що сини Ярослава Ізяслав, Всеволод і Святослав в 50-60-х рр. XI ст. доповнили «Правду Ярослава». Всі зміни і доповнення стосувалися захисту князівського маєтку та князівської земельної власності. У «Правді Ярославичів» чітко простежується специфіка феодального права як права привілею. Так, наприклад, за вбивство смерда чи холопа сплачувався штраф у 5 гривень, а князівського дружинника — 80 гривень. Значним кроком у розвитку правової культури і Київського князівства стали дві статті «Правди», які передбачали штраф за вбивство смерда чи холопа у розмірі 5 гривень, за вбивство рабині-годувальниці або дядька-вихователя — у 12 гривень.
Найголовнішими досягненнями «Правди Ярославичів» були, з одного боку, скасування кровної помсти і заміна її системою грошових стягнень, з іншого — спрямування штрафу не до потерпілих, а до державної скарбниці.
У кінці короткої редакції розміщені «Покон вирний» та «Урок мостникам». «Покон вирний» — це статті «Правди»,які стосуються розподілу надходжень від продажу та вир між князем, мечниками, вирниками, церквою, а також натуральної чи грошової винагороди, яку повинен отримати вирник при вилученні вири. В «Уроці мостникам» ми знаходимо «урок», тобто табель про оплату ремонту міських мостових.
Суспільно-економічний і політичний розвиток Київської держави вимагав створення нового юридичного збірника, тому була утворена розширена редакція «Руської Правди», яка діяла на всій території давньоруських земель.
Розширена «Правда» об’єднала вже систематизовані правові норми, що набули чинності за доби Ярослава і Ярославичів, та Устав Володимира Мономаха. Вона складається з двох частин. Перша — «Суд Ярослава Володимировича. Руська Правда» (кінець XI — початок XII ст., ст. 1-52). Тут вміщено більшість норм короткої «Правди» та доповнення — нові юридичні норми цивільного, кримінального і процесуального права, які були введені в дію у період з 1072 р. до 1113 р. Святославом, Ізяславом, Всеволодом та їх наступниками. Друга частина називається «Устав Володимира Мономаха» (початок XIII ст., ст. 53-121).
Дослідники відносять розширену редакцію «Руської Правди» до пам’яток епохи розвинутого феодалізму. Переважна більшість вчених вважає, що час її створення — це період князювання Володимира Мономаха або його сина Мстислава. Поява цього «Уставу» пов’язана з повстанням міських низів Києва проти князівської адміністрації у . 1113 р.у після якого боярство запросило на престол сина Всеволода Ярославича — Володимира.
«Руська Правда» є підтвердженням того, що наші пращури — засновники української державності — були носіями високої правової культури, яка ґрунтувалась на звичаях предків, і поступово, зі становленням держави, трансформувалась у норми звичаєвого права, а згодом — у систему правових норм, що складались із санкціонованих державними структурами тих же звичаїв.
