3. Бюджетна класифікація має такі складові частини:
1) класифікація доходів бюджету;
2) класифікація видатків та кредитування бюджету;
3) класифікація фінансування бюджету;
4) класифікація боргу.
1. Класифікація доходів бюджету.
1. Доходи бюджету класифікуються за такими розділами:
1) податкові надходження;
Податковими надходженнями визнаються встановлені законами України про оподаткування загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) та місцеві податки і збори (обов'язкові платежі).
2) неподаткові надходження;
- доходи від власності та підприємницької діяльності;
- адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційної господарської діяльності;
- інші неподаткові надходження.
3) доходи від операцій з капіталом;
4) трансферти.
Трансферти - кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.
2. Класифікація видатків та кредитування бюджету. Видатки та кредитування бюджету класифікуються за:
- бюджетними програмами (програмна класифікація видатків та кредитування бюджету);
- ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків та кредитування бюджету);
- функціями, з виконанням яких пов'язані видатки та кредитування бюджету (функціональна класифікація видатків та кредитування бюджету) [1].
Програмна класифікація видатків та кредитування бюджету використовується у разі застосування програмне-цільового методу у бюджетному процесі. Програмна класифікація видатків та кредитування державного бюджету (місцевого бюджету) формується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики (місцевим фінансовим органом) та пропозиціями, поданими головними розпорядниками бюджетних коштів під час складання проекту закону про Державний бюджет України (проекту рішення про місцевий бюджет) у бюджетних запитах.
Програмна класифікація видатків та кредитування місцевого бюджету формується з урахуванням типової програмної класифікації видатків та кредитування місцевого бюджету, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики.
До застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі на рівні місцевих бюджетів використовується тимчасова класифікація видатків та кредитування місцевих бюджетів, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики. Складові частини цієї класифікації, що конкретизують програми і заходи виконання повноважень органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, для цілей цього Кодексу вживаються в контексті терміна «бюджетна програма».
Відомча класифікація видатків та кредитування бюджету містить перелік головних розпорядників бюджетних коштів для систематизації видатків та кредитування бюджету за ознакою головного розпорядника бюджетних коштів.
Па основі відомчої класифікації видатків та кредитування бюджету центральний орган виконавчої влади, що реалізує держал ну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, складає та веде єдиний реєстр розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів.
Головні розпорядники бюджетних коштів визначають мережу розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів з урахуванням вимог щодо формування єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів і одержувачів бюджетних коштів та даних такого реєстру.
Функціональна класифікація видатків та кредитування бюджету такі рівні деталізації:
- розділи, в яких систематизуються видатки та кредитування бюджету, пов'язані з виконанням функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування;
- підрозділи та групи, в яких конкретизуються видатки та кредитування бюджету на виконання функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування [1].
Видатки бюджету класифікуються за економічною характеристикою операцій, що здійснюються при їх проведенні (економічна класифікація видатків бюджету). Економічна класифікація видатків деталізує використання коштів за їх предметними ознаками (заробітна плата, нарахування, всі види господарської діяльності, виплати населенню та інші категорії). Такий розподіл дає можливість виділити захищені статті бюджету та забезпечує єдиний підхід до всіх отримувачів у позиції виконання бюджету.
За економічною класифікацією видатки поділяються на поточні та капітальні:
поточні, тобто такі, що забезпечують фінансування поточної діяльності підприємств, установ, організацій (оплата праці, придбання предметів постачання і матеріалів, оплата послуг та енергоносіїв);
капітальні видатки (капіталовкладення), під якими розуміють платежі з метою придбання капітальних активів, стратегічних і надзвичайних запасів товарів, землі, нематеріальних активів) [1].
Класифікація кредитування бюджету систематизує кредитування бюджету за типом позичальника та поділяє операції з кредитування на надання кредитів з бюджету і повернення кредитів до бюджету.
У складі витрат (видатків) бюджету виділяються витрати (видатки) споживання і витрати (видатки) розвитку відповідно до бюджетної класифікації.
3. Класифікація фінансування бюджету.
Вона визначає джерела отримання фінансових ресурсів, необхідних для покриття дефіциту бюджету, і напрями витрачання фінансових ресурсів, що утворилися у результаті профіциту бюджету. Витрати на погашення боргу належать до складу фінансування бюджету.
Поява даної класифікації пояснюється переходом України на міжнародні стандарти статистики державних фінансів і здійснюється як:
- фінансування за типом кредитора — за категоріями кредиторів або власників боргових зобов'язань;
- фінансування за типом боргового зобов'язання — за засобами, що використовуються для фінансування дефіциту [1].
- Класифікація боргу систематизує інформацію про всі боргові зобов'язання держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади міста. Критерії класифікації боргу є аналогічними з класифікацією фінансування бюджету і взаємопов'язані з ним — типом кредитора та за типом боргового зобов'язання.
.4. 2. Склад доходів і видатків бюджетів
Згідно ст. 13 БК України бюджет може складатися із:
- Загального фонду. Цей фонд забезпечує фінансування виконання основних функцій завдань держави і територіальних громад.
Складовими частинами загального фонду бюджету є:
- всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду;
- всі видатки бюджету, що здійснюються за рахунок надходжень загального фонду бюджету;
- кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету без позначення цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюється за рахунок надходжень загального фонду бюджету);
- фінансування загального фонду бюджету.
- спеціального фонду.
Складовими частинами спеціального фонду бюджету є:
- доходи бюджету (включаючи власні надходження бюджетних установ), які мають цільове спрямування;
- видатки бюджету, що здійснюються за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету (у тому числі власних надходжень бюджетних установ);
- кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету з визначенням цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюється за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету);
- фінансування спеціального фонду бюджету [1].
Власні надходження бюджетних установ отримуються додатково до коштів загального фонду бюджету і включаються до спеціального фонду бюджету.
Власні надходження бюджетних установ поділяються на такі групи:
перша група — надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законодавством. У складі першої групи виділяються такі підгрупи:
підгрупа 1 — плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю;
підгрупа 2 — надходження бюджетних установ від додаткової (господарської) діяльності;
підгрупа 3 — плата за оренду майна бюджетних установ;
підгрупа 4 — надходження бюджетних установ від реалізації в установленому порядку майна (крім нерухомого майна) [1].
друга група — інші джерела власних надходжень бюджетних установ. У складі другої групи виділяються такі підгрупи:
підгрупа 1 — благодійні внески, гранти та дарунки;
підгрупа 2 — кошти, що отримують бюджетні установи від підприємств, організацій, фізичних осіб та від інших бюджетних установ для виконання цільових заходів, у тому числі заходів з відчуження для суспільних потреб земельних ділянок та розміщених на них інших об'єктів нерухомого майна, що перебувають у приватній власності фізичних або юридичних осіб;
підгрупа 3 — кошти, що отримують вищі та професійно-технічні навчальні заклади від розміщення на депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладам законом надано відповідне право [1] Власні надходження бюджетних установ використовуються (з урахуванням ч. 9 ст. 51 БК України) на:
- покриття витрат, пов'язаних з організацією та наданням послуг, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю (за рахунок надходжень підгрупи 1 першоїгрупи);
- організацію додаткової (господарської) діяльності бюджетних установ (за рахунок надходжень підгрупи 2 першої групи);
- утримання, облаштування, ремонт та придбання майна бюджетних установ (за рахунок надходжень підгрупи 3 першої групи);
- ремонт, модернізацію чи придбання нових необоротних активів та матеріальних цінностей, покриття витрат, пов'язаних організацією збирання і транспортування відходів і брухту на приймальні пункти (за рахунок надходжень підгрупи першої групи);
- господарські потреби бюджетних установ, включаючи оплату комунальних послуг і енергоносіїв (за рахунок надходжень підгруп 2 і 4 першої групи);
- організацію основної діяльності бюджетних установ (за рахунок надходжень підгруп 1 і 3 другої групи);
- виконання відповідних цільових заходів (за рахунок надходжень підгрупи 2 другої групи) [1].
Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди, їх складові частини визначаються виключно БК України та законом про Державний бюджет України. Підставою для рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради про створення спеціального фонду у складі місцевого бюджету може бути виключно БК України та закон про Державний бюджет України.
Передача коштів між загальним та спеціальним фондами бюджету дозволяється тільки в межах бюджетних призначень шляхом внесення змін до закону про Державний бюджет України, прийняття рішення про місцевий бюджет або про внесення змін до нього (крім випадку, передбаченого ч. 2 ст. 57 БК України, а саме: 1) На кінець бюджетного періоду центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, зберігає залишки коштів на рахунках спеціального фонду державного бюджету та щодо субвенцій і з спеціального фонду державного бюджету на рахунках спеціального фонду місцевих бюджетів для покриття відповідних витрат у наступному бюджетному періоді з урахуванням їх цільового призначення. У разі відсутності відповідних бюджетних призначень на наступний бюджетний період залишки коштів спеціального фонду перераховуються до загального фонду державного бюджету. 2) Бюджетні зобов'язання за бюджетними програмами спеціального фонду державного бюджету, не передбаченими проектом закону про Державний бюджет України на наступний бюджетний період, поданим на розгляд до Верховної Ради України, головні розпорядники бюджетних коштів зобов'язані виконати до кінця поточного бюджетного періоду в межах і за рахунок відповідних фактичних надходжень до спеціального фонду бюджету, не допускаючи наявності за такими зобов'язаннями кредиторської заборгованості на початок наступного бюджетного періоду) [ 1].
Платежі за рахунок спеціального фонду бюджету здійснюються в межах коштів, що фактично надійшли до цього фонду на відповідну мету (з дотриманням вимог ч. 2 ст. 57 БК України), якщо БК України та/або законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) не встановлено інше.
Створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами не допускається. Відкриття позабюджетних рахунків для розміщення бюджетних коштів (включаючи власні надходження бюджетних установ) органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами забороняється, крім випадку, передбаченого ч. 8 ст. 16 БК України, а також крім розміщення закордонними дипломатичними установами України бюджетних коштів на поточних рахунках іноземних банків у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, та розміщення вищими і професійно-технічними навчальними закладами на депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладам законом надано відповідне право [1].
Планові і звітні показники щодо бюджетного відшкодування податку на додану вартість, повернення кредитів до бюджету, погашення боргу, розміщення бюджетних коштів на депозитах, при дбання цінних паперів, забезпечення встановленого розміру оборотного залишку бюджетних коштів та інші відповідні показники, визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, обов'язково відображаються з від'ємним значенням [1].
Доходи бюджету — усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти).
Доходи між ланками бюджетної системи розподіляються у відповідності з законодавством України, але бюджетні ресурси регулюються таким чином, щоб надавати фінансову допомогу місцевим органам самоврядування, коли вони цього потребують. Отже, доходи поділяються на: доходи державного бюджету і доходи місцевих бюджетів.
Метою розподілу доходів між бюджетними ланками є збалансування бюджетів і забезпечення самостійності кожної ланки. Розподіл доходів має відбуватися із дотриманням наступних принципів:
забезпечення надійної фінансової бази для фінансування закріплених видатків;
встановлення залежності між зусиллями органів влади і управління та формуванням доходів окремих бюджетів;
встановлення зацікавленості місцевих органів влади у пошуку й мобілізації фінансових ресурсів;
недопущення адміністративного вилучення доходів для бюджетів вищого рівня.
У процесі розмежування доходів вирішуються такі завдання:
забезпечення збалансованості кожного бюджету;
забезпечення рівномірності надходження коштів до бюджету протягом бюджетного року;
забезпечення необхідними коштами покриття усіх видатків окремих ланок бюджетної системи, згідно з програмами економічного та соціального розвитку.
Н. І. Хімічева стверджує, що розподіл коштів у бюджетній системі може здійснюватися, по-перше, в порядку закріплення визначених видів доходів за бюджетами різного рівня на постійній чи довгостроковій основі, по-друге — у порядку бюджетного регулювання. Отже, по-перше, розподіл доходів ґрунтується на встановленні загальнодержавних та місцевих податків і зборів, по-друге, організаційно всі доходи бюджетів поділяються на закріплені і регулюючі. Відповідно, цілі цих видів доходів відрізняються; метою встановлення закріплених доходів (фіксованих нормативів) є наповнення бюджету, а метою регулюючих доходів (плаваючих нормативів) — збалансування бюджетів різних ланок бюджетної системи.
Закріплені — це доходи, які повністю або частково (за твердо фіксованим нормативом) надходять до певного бюджету відповідно до постійно діючих нормативних актів на невизначений строк. Наприклад, закріпленими за Державним бюджетом України е податок на додану вартість, акцизний податок, податок на прибуток, мито та ін.
Податки і збори, що закріплені Бюджетним кодексом України на постійний основі за бюджетами місцевого самоврядування і враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, становлять кошик доходів місцевого самоврядування.
Місцеві податки і збори закріплюються за місцевими бюджетами відповідно до того, який орган їх встановлює. При цьому може також визначатися їх розподіл між окремими ланками місцевих бюджетів.
Отже, закріплені доходи формують основу дохідної бази будь-якого бюджету, разом з тим їх недостатньо для фінансування всіх запланованих видатків і задоволення відповідних бюджетних потреб, у зв'язку з чим виникає потреба у збалансуванні дохідної частини за допомогою інших дохідних джерел, а саме регулюючих доходів та інших методів бюджетного регулювання.
Регулюючі — це передбачені Законом України про Державний бюджет або рішенням про місцевий бюджет доходи, від яких встановлюються відрахування до бюджетів нижчих рівнів відповідно до їх потреб, тобто нормативи відрахувань диференціюються в розрізі окремих бюджетів і періодично (щорічно) змінюються, у результаті чого доходи перерозподіляються між різними ланками бюджетів відповідно до потреб кожного виду бюджету.
- Головним призначенням доходів бюджету є створення стабільної фінансової бази для виконання органами державної і місцевої влади покладених на них завдань. Системі доходів бюджету властиві принципи: достатності — доходи повинні забезпечувати суспільні потреби, покладені на органи державної та місцевої влади;
- стабільності — полягає в тому, що законодавство, яке регламентує доходи бюджетів, повинно бути стабільним, відносно стійким у часовому аспекті, що дозволить прогнозувати і планувати доходи на стабільній основі;
- оптимального поєднання податкових і неподаткових доходів у певній економічній ситуації.
Статтею 29 БК України передбачено склад доходів Державного бюджету України.
1. До доходів Державного бюджету України включаються доходи бюджету, за винятком тих, що згідно із статтями 64, 66, 69, 69-1 та 71 цього Кодексу закріплені за місцевими бюджетами.
2. До доходів загального фонду Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених п. 1 ч.2 статті 67-1 цього Кодексу) належать:
1) податок на доходи фізичних осіб (крім податку, визначеного пунктом 1-1 цієї частини статті), що сплачується (перераховується) згідно з Податковим кодексом України у розмірі 25 відсотків на відповідній території України (крім території міст Києва та Севастополя) та у розмірі 60 відсотків - на території міста Києва;
1-1) податок на доходи фізичних осіб від оподаткування пасивних доходів у вигляді процентів на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок, процентів на вклад (депозит) члена кредитної спілки у кредитній спілці, що сплачується (перераховується) згідно з Податковим кодексом України;
1-2) військовий збір, що сплачується (перераховується) згідно з пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України;
2) 90 відсотків податку на прибуток підприємств (крім податку на прибуток підприємств державної власності, що зараховується до загального фонду державного бюджету в повному обсязі, та податку, визначеного пунктом 18 частини першої статті 64, пунктом 1-2 частини першої статті 66 та пунктом 2 частини першої статті 69 цього Кодексу);
3) 50 відсотків рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів у частині деревини, заготовленої в порядку рубок головного користування;
4) 50 відсотків рентної плати за спеціальне використання води (крім рентної плати за спеціальне використання води водних об’єктів місцевого значення);
5) 75 відсотків рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення (крім рентної плати за користування надрами для видобування нафти, природного газу та газового конденсату, яка зараховується до загального фонду державного бюджету у повному обсязі);
6) податок на додану вартість;
7) акцизний податок з вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції) (крім акцизного податку, визначеного п.6 ч.1 ст. 66 цього Кодексу); 8) акцизний податок з ввезених на митну територію України підакцизних товарів (продукції);
9) ввізне мито;
10) вивізне мито;
11) рентна плата за транзитне транспортування трубопроводами природного газу територією України;
12) рентна плата за транспортування нафти та нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами територією України;
13) рентна плата за транзитне транспортування трубопроводами аміаку територією України;
15) збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності;
16) рентна плата за користування радіочастотним ресурсом України;
16-1) 20 відсотків екологічного податку (крім екологічного податку, що справляється за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) та/або тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад встановлений особливими умовами ліцензії строк, який зараховується до загального фонду державного бюджету у повному обсязі);
16-2) плата за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні;
16-3) збір на соціально-економічну компенсацію ризику населення, яке проживає на території зони спостереження;
17) частина чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх об’єднань, що вилучається до державного бюджету відповідно до закону, та дивіденди (дохід), нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств, у статутних капіталах яких є державна власність;
18) кошти, що перераховуються Національним банком України відповідно до Закону України "Про Національний банк України";
19) плата за розміщення тимчасово вільних коштів державного бюджету (крім коштів, отриманих вищими та професійно-технічними навчальними закладами від розміщення на депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладам законом надано відповідне право);
20) кошти, отримані закордонними дипломатичними установами України як плата за розміщення належних їм бюджетних коштів на поточних рахунках іноземних банків;
21) платежі, пов’язані з перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, відповідно до укладеної 28 травня 1997 року Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов’язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України;
22) платежі, пов’язані з виконанням Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про участь Російської Федерації в розвитку соціально-економічної сфери м. Севастополя та інших населених пунктів, в яких дислокуються військові формування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України;
- кошти від санкцій (штрафи, пеня тощо), що застосовуються відповідно до закону (крім штрафів, визначених пунктами 37-39 частини першої статті 64, пунктами 26 і 27 частини першої статті 66 та пунктами 11, 12, 13 і 13-1 частини першої статті 69 цього Кодексу) плата за надання адміністративних послуг (крім плати, визначеної пунктом 36 частини першої статті 64 та пунктом 20-1 частини першої статті 69 цього Кодексу);
24-1) адміністративний збір за державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень;
24-2) 15 відсотків плати за надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також 15 відсотків плати за одержання інформації з інших державних реєстрів, держателем яких є центральний орган виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної правової політики та центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сферах державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;
24-3) 50 відсотків плати за оприлюднення повідомлення на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; 24-4) 50 відсотків плати за скорочення термінів надання послуг у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також плата за надання інших платних послуг, пов’язаних з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державною реєстрацією юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;
25) плата за ліцензії на певні види господарської діяльності (крім плати, визначеної пунктами 21-25, 27 і 28 частини першої статті 64, пунктами 18-22, 24 і 25 частини першої статті 66 та пунктом 10-1 частини першої статті 69 цього Кодексу);
25-1) адміністративний збір за проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;
26) збори за підготовку до державної реєстрації авторського права і договорів, які стосуються прав автора на твір, та плата за одержання контрольних марок;
27) плата за видачу дозволів на право ввезення на територію України, вивезення з території України або транзиту через територію України наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів;
28) збір за видачу спеціальних дозволів на користування надрами та кошти від продажу таких дозволів;
29) плата за виділення номерного ресурсу;
30) плата за державну реєстрацію джерел іонізуючого випромінювання (реєстраційний збір
31) плата за оформлення посвідчення закордонного українця;
32) кошти, отримані за вчинення консульських дій на території України, а також кошти, отримані за вчинення консульських дій за межами України;
33) 50 відсотків виконавчого збору, стягнутого органами державної виконавчої служби;
34) надходження від орендної плати за користування цілісним майновим комплексом та іншим державним майном (крім орендної плати, визначеної пунктом 10 частини третьої цієї статті та абзацом третім частини п’ятої статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна");
36) єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;
37) портовий (адміністративний) збір;
38) плата за виконання митних формальностей органами доходів і зборів поза місцем розташування цих органів або поза робочим часом, установленим для них;
39) кошти від реалізації майна, конфіскованого за рішенням суду, скарбів, які є пам’ятками історії та культури, майна, одержаного державою в порядку спадкування чи дарування;
40) кошти від реалізації надлишкової космічної техніки військового та подвійного призначення;
41) кошти від реалізації надлишкового озброєння, військової та спеціальної техніки, нерухомого військового майна Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів та інших державних органів;
42) відрахування від суми коштів, витрачених на рекламу тютюнових виробів та/або алкогольних напоїв у межах України
43) надходження до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях;
44) плата за подання скарги до органу оскарження відповідно до статті 18 Закону України "Про здійснення державних закупівель"
45) кошти, отримані від надання учасниками процедури закупівель забезпечення їх пропозиції конкурсних торгів, які не підлягають поверненню цим учасникам, у випадках, передбачених Законом України "Про здійснення державних закупівель", в частині здійснення закупівель за рахунок коштів державного бюджету та інше
Закон про Державний бюджет України може відносити на відповідний бюджетний період окремі види доходів загального (спеціального) фонду Державного бюджету України або їх частину, які визначені ч. 2 (3) ст. 29 БК України, до спеціального (загального) фонду Державного бюджету України.
Головне призначення видатків бюджету проявляється у використанні бюджетних коштів державними і місцевими органами влади у процесі їх діяльності. Бюджетні видатки впливають на соціально-економічні процеси шляхом надання пріоритетів певним напрямам та галузям економіки, формування регіональної фінансової політики та ін.
За економічним змістом видатки поділяються на поточні, капітальні та видатки на кредитування за вирахуванням погашення. Провідне місце у цій класифікації належить поточним видаткам, які забезпечують постійне фінансування завдань і функцій держави та органів місцевого самоврядування. Вони спрямовуються на утримання бюджетних установ, організацій та органів, що діють на початок бюджетного періоду; на фінансування затверджених національних або муніципальних програм; на фінансування заходів соціального призначення та інше. До поточних видатків відносять і трансферти бюджетам місцевого самоврядування, трансферти населенню або певним групам населення, трансферти підприємствам або іншим країнам.
У свою чергу капітальні видатки спрямовані на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, ноу-хау, на розширене відтворення. Серед капіталовкладень можна назвати кошти, що їх використовують на придбання земельних ділянок, будівель, споруд та устаткування; витрати згідно з прямими кредитними зобов'язаннями та кредитними гарантіями або на придбання інших фінансових активів; витрати на проведення науково-дослідної роботи, освіту та підвищення кваліфікації [21]. Ст. ЗО БК України визначає склад видатків та кредитування Державного бюджету. Видатки та кредитування Державного бюджету України включають бюджетні призначення, встановлені законом про Державний бюджет України на конкретні цілі, пов'язані з реалізацією програм та заходів згідно із ст. 87 БК України.
Джерелами Формування загального фонду Державного бюджету України у частині кредитування є:
- надходження внаслідок стягнення простроченої заборгованості перед державою за кредитами (позиками), залученими державою або під державні гарантії, кредитами з державного бюджету, якщо інше не встановлено законом про Державний бюджет України;
- повернення кредитів, наданих з державного бюджету, що не мають цільового призначення, згідно із законом;
- повернення кредитів до державного бюджету, наданих для реалізації інвестиційних програм (проектів) за рахунок кредитів (позик), залучених державою від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій, якщо інше не встановлено законом про Державний бюджет України.
Джерелами Формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині кредитування є:
- повернення кредитів, наданих з державного бюджету індивідуальним сільським забудовникам на будівництво (реконструкцію) та придбання житла;
- повернення кредитів, наданих з державного бюджету молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) та придбання житла, і пеня;
- повернення кредитів, наданих з державного бюджету фермерським господарствам;
- повернення коштів, наданих на формування Аграрним фондом державного інтервенційного фонду, а також для закупівлі матеріально-технічних ресурсів для потреб сільськогосподарських
товаровиробників; - повернення кредитів, наданих з державного бюджету, що мають цільове призначення згідно із законом про Державний бюджет України [1].
Кошти, отримані до спеціального фонду Державного бюджету України згідно з відповідними пунктами ч. З ст. 15, ч. З ст. 29 та ч. З ст. ЗО БК України, спрямовуються відповідно на:
- реалізацію інвестиційних програм (проектів), у тому числі шляхом рекрєдитування або надання трансфертів (за рахунок джерел, визначених п. 1 ч. З ст. 15 БК України);
- розвиток мережі та утримання автомобільних доріг загального користування, виконання боргових зобов'язань за кредитами, отриманими під державні гарантії на розвиток мережі автомобільних доріг загального користування (за рахунок джерел, визначених пп. 1-3, 6 ч. З ст. 29 БК України);
- субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання вулиць і доріг комунальної власності у населених пунктах (за рахунок джерел, визначених пп. 1-3 і 6 ч. З ст. 29 БК України);
- виконання робіт у сфері поводження з радіоактивними відходами неядерного циклу та ліквідацію радіаційних аварій, будівництво пускового комплексу «Вектор» та експлуатацію його об'єктів, підтримку екологічно безпечного стану у зонах відчуження і безумовного (обов'язкового) відселення, підтримку у безпечному стані енергоблоків і об'єкта «Укриття та заходи щодо підготовки до зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС (за рахунок джерел, визначених п. 4 ч. З ст. 29 БК України);
- забезпечення здійснення правосуддя, зміцнення матеріально-технічної бази судів, включаючи створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційної системи, веб-порталу судової влади, комп'ютерних локальних мереж, сучасних систем фіксування судового процесу, придбання та обслуговування комп'ютерної і копіювально-розмножувальної техніки, впровадження електронного цифрового підпису (за рахунок джерел, визначених п. 5 ч. З ст. 29 БК України);
- здійснення природоохоронних заходів, включаючи захист від шкідливої дії вод сільських населених пунктів та сільськогосподарських угідь (за рахунок джерел, визначених п. 7 ч 3 ст. 29 БК України);
- придбання цінних паперів відповідно до ст. 9 Закону України «Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки» [20] (за рахунок джерел, визначених п. 8 ч. З ст. 29 БК України);
- субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на фінансування заходів соціально-економічної компенсації ризику населення, яке проживає на території зони спостереження (за рахунок джерел, визначених п. 9 ч. З ст, 29 БК України);
9)заходи, визначені абзацами 14-21 ч. 4 ст. 13 БК України (за рахунок джерел, визначених п. 10 ч. З ст. 29 БК України);
- накопичення (приріст) матеріальних цінностей державного матеріального резерву (за рахунок 90 відсотків джерел, визначених п. 11 ч. З ст. 29 БК України);
- обслуговування державного матеріального резерву (за рахунок 10 відсотків джерел, визначених п. 11 ч. З ст. 29 БК України, та джерел, визначених п. 12 ч. З ст.. 29 БК України);
- реалізацію програм допомоги Європейського Союзу (за рахунок джерел, визначених п. 13 ч. З ст. 29 БК України);
- державне пільгове кредитування індивідуальних сільських забудовників на будівництво (реконструкцію) та придбання житла (за рахунок джерел, визначених п. 1 ч. З ст. ЗО БК України);
- реалізацію Державної програми забезпечення молоді житлом (за рахунок джерел, визначених п. 2 ч. З ст. ЗО БК України);
- надання кредитів фермерським господарствам (за рахунок джерел, визначених п. З ч. З ст. ЗО БК України);
- формування Аграрним фондом державного інтервенційного фонду, витрати Аграрного фонду, пов'язані з комплексом заходів із зберігання, перевезення, переробки та експортом об'єктів державного цінового регулювання державного інтервенційного фонду, а також закупівлі матеріально-технічних ресурсів для потреб сільськогосподарських товаровиробників (за рахунок джерел, визначених п. 4 ч. З ст. ЗО БК України);
17) реалізацію програм та заходів, визначених законом про Державний бюджет України (за рахунок джерел, визначених п. 2ч. Зет. 15, п. 14 ч. Зет. 29тап. 5ч. 3ст. ЗО БК України) [1].
Таємні видатки (ст. 31 БК України). Державний бюджет України має містити пояснення всіх видатків, за винятком видатків, пов'язаних з державною таємницею (таємних видатків). Таємні видатки, передбачені на діяльність органів державної влади, в інтересах національної безпеки включаються до Державного бюджету України без деталізації.
Контроль за проведенням таємних видатків здійснюється Рахунковою палатою та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики. Звіти про проведені таємні видатки попередньо розглядаються Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету, Комітетом Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, Комітетом Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, Комітетом Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони. Про проведені таємні видатки звіти розглядаються Верховною Радою України на закритому пленарному засіданні [1].
Для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені при складанні проекту бюджету, формується Резервний фонд бюджету(ст. 24 БКУ). Порядок використання коштів з резервного фонду бюджету визначається Кабінетом Міністрів України. Рішення про виділення коштів з резервного фонду бюджету приймаються відповідно Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями та виконавчими органами місцевого самоврядування.
Резервний фонд бюджету не може перевищувати одного відсотка обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету. Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи місцевого самоврядування щомісячно звітують відповідно перед Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідною місцевою радою про витрачання коштів резервного фонду відповідного бюджету.
У Державному бюджеті України резервний фонд передбачається обов'язково. Рішення щодо необхідності створення резервного фонду місцевого бюджету приймає відповідна рада.
Структура місцевих бюджетів відповідно до ст. 63 БК України містить в собі надходження і витрати на виконання повноважень органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Ці надходження і витрати становлять єдиний баланс відповідного бюджету.
