Відповідно до Конвенції ООН з морського права 1982 р. континентальний шельф прибережної держави включає морське дно і надра підводних районів, що простираються за межі територіального моря на всьому протязі природного продовження її сухопутної території до зовнішньої межі підводної околиці материка або на відстань 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відмірюється ширина територіального моря, коли зовнішня межа підводної околиці материка не тягнеться на таку відстань.
Підводна околиця материка включає продовження континентального масиву прибережної держави, що знаходиться під водою,і складається з поверхні і надр шельфу, схилу і підйому. Вона не включає дна океану на великих глибинах, зокрема його океанічні хребти або його надра.
Виходячи з визначення, наданого у Конвенції 1982 р., внутрішнім кордоном континентального шельфу є зовнішня межа територіального моря (лінії на відстані 12 морських миль від вихідної лінії). Зовнішнім же кордоном континентального шельфу є зовнішня межа підводної околиці материка або лінія, що знаходиться на відстані 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відмірюється ширина територіальною моря, коли зовнішня межа підводної околиці материка не тягнеться на таку відстань.
У випадку, коли підводна частина материка простирається за межі 200 морських миль від вихідних ліній, прибережна держава за погодженням з Комісією з кордонів континентального шельфу може подовжити свій континентальний шельф, але зовнішній кордон континентального шельфу повинен знаходитися не далі 350 морських миль від вихідних ліній, від яких відмірюється ширина територіального моря, або не далі 100 морських миль від 2 500-метрової ізобати, яка є лінією що поєднує глибини в 2 500 метрів.
Прибережна держава здійснює ресурсний суверенітет над континентальним шельфом: вона має виключні суверенні права на розвідку та розробку природних ресурсів континентального шельфу. Це означає що якщо прибережна держава не здійснює розвідку континентальной) шельфу або не розробляє його природні ресурси, ніхто не може цього робити без її на те згоди.
Можна говорити про два режими експлуатації континентальной) шельфу: один - у межах 200-мильної зони, в якій прибережна держава користується виключними суверенними ресурсними правами. Другий - на континентальному шельфі за межами 200 морських миль від вихідних ліній. Особливістю режиму експлуатації континентальної шельфу за межами 200 морських миль є те, що, по-перше, продовження континентального шельфу за такі межі погоджується з Комісією з кордонів континентального шельфу; по-друге, прибережна держава проводить відрахування або внески натурою у зв'язку з розробкою неживих ресурсів континентального шельфу за межами 200 морських миль, що відраховуються від вихідних ліній, від яких відмірюється ширина територіального моря.
Відрахування і внески проводяться щорічно відносно всієї продукції на ділянці після закінчення перших п'яти років добичі на цій ділянці.
Розмір відрахувань або внеску за шостий рік складає один відсоток вартості або об'єму продукції на даній ділянці. Цей розмір збільшується на один відсоток кожен подальший рік до закінчення дванадцятого року і потім зберігається на рівні семи відсотків. Відрахування або внески робляться через Міжнародний орган з морського дна, який розподіляє їх між державами-учасниками Конвенції 1982 р. на основі критеріїв справедливості, зважаючи на інтереси і потреби держав, що розвиваються, особливо тих з них, які найменше розвинені і не мають виходу до моря.
Делімітація континентального шельфу між державами з протилежними або суміжними узбережжями здійснюється шляхом угоди на основі міжнародного права, як це вказується в статті 38 Статуту Міжнародного Суду ООН, в цілях досягнення справедливого рішення. Континентальний шельф розмежовується за принципом рівної віддаленості від ближчих точок вихідних ліній, від яких відмірюється ширина територіального моря.
Якщо протягом розумного терміну угода не досягнута, зацікавлені держави можуть передати розгляд існуючого між ними спору щодо делімітації континентального шельфу до Міжнародного Суду 00Н, Міжнародного трибуналу з морського права або прибігти до арбітражних процедур розгляду спору. Так, спір щодо розмежування континентального шельфу та виключної економічної зони між Румунією та Україною було передано сторонами у 2004 році на вирішення Міжнародним Судом ООН. З лютого 2009 р. Суд оголосив своє рішення, яке встановлює морські кордони між державами та визначає виключні економічні зони Румунії та України*
