Договір набирає чинності в порядку і з моменту, передбаченому в самому договорі або погодженому між державами, які брали участь у переговорах. При відсутності такого положення або домовленості договір набирає чинності, як тільки буде виражено згоду всіх учасників переговорів на обов'язковість для них договору.
До набрання чинності договір або його частина може застое* уються тимчасово, якщо це передбачається самим договором абс ержави, які брали участь у переговорах, домовилися про це в якійа ший спосіб.
Згідно з принципом pacta sunt servanda кожен чинний договір* бов'язковим для його учасників і повинен сумлінно виконуватися часник договору не може посилатись на положення свого внутріш-ього права як на виправдання для невиконання ним договору.
Як правило, договори не мають зворотної сили. Однак за взаємної згодою сторони можуть поширити дію договору на події і факти, і$ існували до набирання ним чинності.
Строк дії договору визначається в самому договорі. Існують безстрокові договори. До них належать мирні договори, договори пре кордони, статути міжнародних організацій тощо. Багато двостороннії договорів укладаються на певний строк, але передбачають, що пісщ його закінчення договір залишатиметься чинним до тих пір, поки оди з учасників не заявить про свій намір денонсувати договір. Частої договорі встановлюється, що після закінчення первинного строку» договір буде автоматично подовжено на певні періоди, якщо жодна* сторін до закінчення строку дії договору не направить повідомлени про намір припинити його дію. Продовження дії договору, здійснюване до закінчення його строку на умовах, передбачених в договор, називається пролонгацією. Якщо згідно з положеннями договору дй пролонгації не потрібне вчинення ніяких дій, вона є автоматично» якщо потрібне - ініціативною.
Від пролонгації слід відрізняти відновлення дії договору (ренова цію), яка здійснюється у разі припинення або зупинення дії договору
Якщо інший намір не випливає з договору або не встановлений) інший спосіб, то договір є обов'язковим для кожного учасника щодо всієї його території (ст. 29 Віденської конвенції 1969 p.).
Договори і треті держави. За загальним правилом, що міститься у ст. 34 Віденської конвенції 1969 p., договір не створює зобов'язань або прав для третьої держави без її на те згоди. Конвенція розрізні договори, які передбачають зобов'язання для третіх держав (ст. 35)* договори, які передбачають права для третіх держав (ст. 36). Відносно зобов'язань Конвенція вимагає вираження третьою державою ясно» згоди на це зобов'язання у письмовій формі. Щодо прав, згода третьої держави припускається доти, поки не має доказів протилежного,тобто того, що держава відмовляється від прав, що надаються договором.
Стаття 38 Конвенції закріплює за нормою, що міститься у договорі, можливість стати обов'язковою для третьої держави в якості звичаєвої норми міжнародного права.
