Яку ренту отримують власники найгірших ділянок? Чому дорівнює прибуток орендаторів з найгірших ділянок?
У сільському господарстві доходом земельних власників є земельна рента. Земельна рента — це плата за користування землею. Підставою для отримання такого доходу є право власності на землю. Отже, земельна рента — це економічна форма реалізації власності на землю. Власність на землю і рента існують давно. Але в умовах рабовласницького і феодального суспільства рента носила натуральний характер" тобто плата за користування землею покривалася продуктами і відробітком (оброк, панщина). У сільському господарстві основним засобом виробництва є земля. Вона обмежена в просторі з одного боку, наявними земельними угіддями планети (збільшити їх неможливо), а з іншого — кордонами держав. Водночас потреби в продукції сільського господарства постійно зростають. Це викликається такими постійними факторами, як зростання попиту на сільськогосподарську продукцію з боку промислового виробництва, зростанням населення на планеті в цілому і в містах зокрема, та зростанням грошових доходів населення.
Обмеженість земельних угідь і попит на продукцію сільського господарства, який зростає,роблять неможливим зосередження виробництва сільськогосподарської продукції лише на кращих землях. Людство, щоб забезпечити свої потреби в продукції сільського господарства, змушене обробляти всі землі, придатні для сільськогосподарського виробництва. А вони, як відомо, не всі однакової якості. Є землі кращі за родючістю, є середні й малородючі. Отже, виробники сільськогосподарської продукції працюють у різних умовах. Крім того, землі розташовані на різних віддалях від шляхів сполучення та ринків збуту продукції. Ці умови породжують монополію на землю як на об'єкт господарювання і зумовлюють різні доходи
Сутність цієї монополії проявляється в тому, що вона, є причиною різних за розмірами доходів на однакових за площею ділянках, які мають різну родючість або розташовані на різних віддалях від ринків збуту. Тому на гірших землях виробництво може виявитися збитковим і вони випадуть із сільськогосподарського обороту.
За таких умов прибуток від реалізації продукції з середніх за родючістю і кращих ділянок буде більшим, ніж на гірших землях. І за рахунок цього надлишку орендар сплатить земельну ренту. Ця рента, яка сплачується за користування кращими і середніми за родючістю землями, та ділянками, що розташовані ближче до ринків збуту, називається диференціальною рентою І.
У сільському господарстві можна досягти збільшення прибутку також шляхом інтенсифікації землеробства, тобто додаткового вкладання капіталу у формі удобрення, зрошування, поліпшення сівозміни, застосування кращих сортів насіння і так далі. Таке збільшення прибутку, яке досягається за рахунок підвищення економічної родючості ґрунту і набуває форми ренти, називається диференціальною рентою II. У ринковій економіці диференціальна земельна рента І і II сплачується земельним власникам. Ними можуть бути приватні і юридичні особи або держава.
За умов державної власності на землю в командно-адміністративній системі диференціальна рента стягувалась на користь держави у формі податків і через систему зональної диференціації цін на продукцію сільського господарства. У такий спосіб реалізувалося державою право власності на землю.
Ми розглянули процес утворення ренти на кращих і середніх за родючістю ділянках землі та землях розташованих ближче до ринків збуту. А чи є додатковий дохід, який набуває форми ренти, на гірших ділянках? Адже навіть найгірших ділянок ніхто в користування безплатно не дає. Не робить цього і держава. За всяку землю потрібно сплачувати земельний податок, якщо вона є власністю фермера, а коли вона береться в оренду, то сплачується й орендна плата. Отже, і за користування гіршими за родючістю та розташованими далеко від ринків збуту ділянками сплачується земельна рента. Вона називається абсолютною рентою, бо сплачується з усіх земель. Основними формами вилучення абсолютної ренти є орендна плата та податок на землю.
Як різні теорії показують циклічність розвитку економіки? Чому одні цикли продовжуються декілька років, а інші – декілька десятків років?
Циклічність економічного розвитку та її причини
Процес відтворення в дійсності далеко не завжди являє собою рівномірний, поступальний рух економічного зростання. У суспільному виробництві роки швидкого підйому змінюються періодами уповільненого руху, економічного спаду (кризи) та застою.
Коливання в русі суспільного виробництва, що регулярно повторюються протягом певного періоду часу означають циклічний характер його розвитку. Тривалість циклу визначають від однієї кризи до наступної або від одного піку підйому до наступного.
Причини циклічних коливань економічного розвитку економісти різних часів пояснювали з різних позицій. У ХІХ ст. Ж.Б.Сей, Д.Рікардо та ін. вважали, що загальні кризи неможливі, часткові кризи надвиробництва пояснювали порушенням пропорційності між різними галузями виробництва. Вони вважали, що рух ринкової економіки сам відновлює цю пропорційність. Протягом ХХ ст. економічні кризи неодноразово потрясали світ. Вчені підходили до розгляду цього явища з різних позицій. Зокрема, Дж.М.Кейнс, Е.Хансен пояснювали кризи недостньою схильністю людей до споживання. На їх думку, доходи населення зростають швидше, ніж обсяги споживання. Вихід з кризи, відповідно до цієї позиції, полягає у стимулюванні сукупного споживання. Монетаристи на чолі з М.Фрідменом причини криз вбачають у недоліках кредитно-грошової політики.
Отже, в сучасній економічній теорії немає єдиного підходу щодо причин економічних криз та способів виходу з них. Досить часто сучасні економісти обмежуються загальними зауваженнями про те, що причини циклічного руху полягають у складному і суперечливому характері різноманітних сил і факторів, що впливають на рух і розвиток ринкової економіки.
Сучасна держава, як правило, має у своєму розпорядженні широкий спектр економічних інструментів для пом'якшення впливу циклічних коливань. Зокрема, з такою метою використовується гнучка система податків: підвищення або зниження податку на прибуток (на додану вартість), стимулює або, навпаки, стримує ділову активність у певних сферах діяльності. Державна кредитна політика (підвищення чи зниження процентної ставки) може підвищувати чи гальмувати інтерес до додаткових капіталовкладень. Ще одним інструментом державного впливу на економічний розвиток виступає бюджетна політика.
Види економічних циклів
Одним з найвідоміших дослідників економічних циклів був учень М.І.Тугана-Барановського М.І.Кондратьєв. Вже його попередники (Х.Кларк, К.Виксель, В.Парето та ін.) зазначили наявність в економіці економічних циклів різної тривалості та глибини. Кондратьєв зробив спробу проаналізувати взаємовплив економічних циклів різної тривалості. Тож в економіці розрізняють такі види економічних циклів:
* річні або сезонні коливання ділової активності. Вони в основному пов'язані з сільськогосподарським виробничим циклом, але, безумовно, не обмежуються лише сферою сільського господарства, оскільки попит на сільськогосподарську техніку, збут сировини для промисловості, зрештою, і споживацький попит мають досить виражений сезонний характер;
* короткострокові економічні цикли - 3-3,5 роки (3-4 роки). Матеріальною основою малих циклів є процеси, що відбуваються в сфері грошових відносин. Існує два різновиди грошових криз - загальні та специфічні. Загальні грошові кризи пов'язані з середньостроковим відтворювальним циклом і є складовою частиною загальних економічних криз. Специфічні грошові кризи розвиваються на основі суперечностей, притаманних грошово-кредитній системі;
* торгово-промислові цикли - 7-11 років. Історія цих циклів починається з кризи надвиробництва 1825 р., що охопила Англію. Через 12 років у 1836 р. подібне явище охопило економіки Англії, США, Франції та Німеччини. Криза 1857 р. стала першою світовою циклічною кризою і відтоді цикли цього типу повторюються з періодичністю в 7-11 років;
* великі економічні цикли або "довгі хвилі", тривалість яких становить 40-60 років.
Як визначається органічна побудова виробництва, що вона показує та яку тенденцію має в сучасному суспільстві?
Органическое строение производства (капитала) – это стоимостное строение капитала, то есть отношение постоянного капитала (с) к переменному (v), определяемое его техническим строением и отражающее изменения технического строения. Выражает общественную сторону производства – наличие капиталистических производственных отношений. Техническое строение капитала – отношение массы средств производства к живому труду. Оно зависит от особенностей данной отрасли, предприятия, уровня экономического развития страны. Одним из экономических показателей, отражаю-щих техническое строение капитала, является капиталово-оружённость труда – отношение основного капитала, в постоянных ценах, к числу занятых.
Рост О. с. к. предопределяет многие важные черты процесса капиталистического накопления, в частности тенденцию к снижению средней нормы прибыли. Стремясь противодействовать этой тенденции, современный государственно-монополистический капитализм, не ограничиваясь мерами, направленными на ускорение оборота авансированного капитала, добивается повышения интенсивности труда и, следовательно, увеличения прибавочного труда за счёт сокращения необходимого. Сдвиги в О. с. к. сопровождаются ростом безработицы, ухудшением положения рабочего класса.
Як різні теорії розкривають поняття вартості товару. Чи мають вони практичне значення та використовуються економіці?
Стоимость – основа количественных соотношений при эквивалентном обмене. Разные экономические школы природу стоимости объясняют по-разному: затратами рабочего времени, балансом спроса и предложения, издержками производства, предельной полезностью.
Стоимость товара зависит от нескольких факторов. Среди них: производительность труда, интенсивность труда и сложность труда. В экономической науке существует несколько теорий стоимости, в том числе: факторов производства, спроса и предложения, трудовой стоимости, предельной полезности и другой. Однако двумя самыми известными и до сих пор остаются трудовая теория стоимости Смита и Рикардо и теория предельной полезности. Одни экономисты считают, что эти теории противоречат друг друга, другие – что они дополняют друг друга. В то время как они объясняют существование стоимости двумя абсолютно независимыми факторами: соответственно расходами труда на производство и полезностью товара для потребителя. По нашему мнению, нельзя абсолютно отбрасывать одну из теорий и принимать другую. Рассматривать их нужно во взаимосвязи. Таким образом, стоимость товара является одной из наиболее важной и дискуссионной категорий современной экономической науки.
Согласно трудовой теории стоимости в основе стоимости лежит общественно необходимое рабочее время (затраты труда) на производство товара. При этом труд подразумевается не конкретный (сапожника, инженера), а абстрактный — упрощённый и усреднённый для текущих типичных условий производства.
Согласно теории предельной полезности, ценность товаров определяется их предельной полезностью на базе субъективных оценок человеческих потребностей. Предельная полезность какого-либо блага обозначает ту пользу, которую приносит последняя единица этого блага, причём последнее благо должно удовлетворять самые маловажные нужды. При этом редкость товара объявляется фактором стоимости. Субъективная стоимость – это личная оценка товара потребителем и продавцом; объективная же ценность – это меновые пропорции, цены, которые формируются в ходе конкуренции на рынке. По мере постепенного насыщения потребностей субъекта полезность вещи падает. Теория предельной полезности пытается дать совет, как наилучшим образом распределить средства для удовлетворения потребностей при ограниченности ресурсов.
Які переваги та недоліки підприємств, заснованих на приватній власності на засоби виробництва? Які види підприємств створюються на приватній власності на засоби виробництва?
Частная собственность – одна из форм собственности, означающая абсолютное, защищенное законом право гражданина или юридического лица на конкретное имущество (землю, другое движимое и недвижимое имущество).
Частная собственность – это присвоение средств труда, условий труда и результатов труда индивидами, семьями, классами. Эта форма является преобладающей: около 75-80% всех предприятий относятся к ней, однако из-за малых размеров производств удельный вес всего 8-16%.
Частная форма собственности обладает следующими чертами: самостоятельность и независимость собственника; ориентация на рынок; гибкость производства и быстрая реакция на изменение конъюнктуры; развитие производства на основе конкуренции; заинтересованность собственника в сохранении и реализации прав наследования.
Преимущества частной формы собственности:
1) гибкость производства и быстрая реакция на изменение рыночной конъюнктуры
2) возможность быстрой организации производства
3) борьба за потребителя через конкурентные механизмы
Недостатки частной формы собственности:
1) открытое отчуждение наёмного работника от средств производства
2) отсутствие заинтересованности наёмного работника в результате труда
3) основа на эксплуатации чужого труда
4) невозможность стратегического планирования на длительный период времени
Які переваги та недоліки мають різні типи економічних систем?
Экономическая система – это способ организации общества для решения стоящих перед ним экономических вопросов. Это также особым образом упорядоченные связи между производителями и потребителями материальных и нематериальных благ и услуг. Под экономической системой понимают сложившиеся на данном этапе общества совокупность взаимосвязей и субардинированных экономических явлений и процессов, и прежде всего общественных экономических отношений между людьми. В пределах экономических систем существует несколько уровней подсистем, которые также взаимосвязаны и субардинированы. В основе классификации экономических систем лежат два основных признака: 1) форма собственности на средства производства; 2) способ координации и управления экономической деятельностью. Основными элементами экономической системы являются социально-экономические отношения, базирующиеся на сложившихся в каждой экономической системе формах собственности на экономические ресурсы и результаты хозяйственной деятельности; организационные формы хозяйственной деятельности; хозяйственный механизм. Выделяют следующие типы экономических систем:
1. Традиционная, основана на натуральном хозяйстве. В ней производство, обмен и распределение основаны на обычаях и традициях. Для нее типичны: низкий уровень развития применяемой техники, преимущественно ручной труд, неграмотность населения, большая зависимость от иностранного капитала, большая роль обычаев, традиций, религии, низкие темпы развития, многоукладность экономики, замкнутое натуральное хозяйство, уравнительное распределение производимого обществом или натуральным хозяйством продукта, неразвитость его распределения, однотипность и устойчивость производимых продуктов на протяжении долгих лет, низкая производительность труда.
2. Плановая (традиционная, командно-административная), суть которой в государственном монополизме, в основе лежит плановое хозяйство. Основные черты: господство государственной собственности; диктатура государственного плана; административные методы управления; финансовая диктатура; отсутствие конкуренции, общественная собственность на средства производства; централизованное планирование, строгая иерархия управления, оплата производится по труду, а не по результатам труда; отсутствие конкуренции между производителями. Плюсы: стабильная экономика; меньшее неравенство в обществе; нет проблем с трудоустройством; более стабильные цены; Минусы: нет стимула к труду; всеобщие дефициты и неэффективность экономики; диктат производителей над потребителями;безынициативность людей и неудовлетворенная работа государственной собственности; не заинтересованность производителя в качестве товара; социальное иждивенство; расточительное отношение к ресурсам.
3. Рыночная экономическая система – это система, основанная на прямых связях между покупателями и продавцами. Целью производства является получение прибыли. Характерные черты: господство потребителя над производителем; частная собственность на ресурсы и средства производства; саморегулирование экономики рыночными факторами; свобода выбора экономических партнёров; минимум вмешательства государства в экономику; нерегулируемое предложение, спрос и цена, которая уравновешивает спрос и предложение. При видимой независимости производителя, который в условиях частной собственности сам решает, что, сколько, когда производить, на самом деле производитель производит тот продукт и в том количестве, как хотят потребители. Плюсы: стимулирует выгодную предприимчивость у работников; отвергает неэффективное производство; не требует большого аппарата управления; даёт больше прав и возможностей потребителям; повышение трудовой и предпринимательской активности, повышение качества продукции, расширение ассортимента, улучшение обслуживания потребителей; свободное ценообразование на рынке стимулирует производителей снижать индивидуальные затраты на производство до среднего уровня за счет повышения производительности труда и рационального использования ресурсов. Минусы: усиливает неравенство в обществе; нестабильность в экономике; инфляция; безработица; отсутствие государственного регулирования; кризисы перепроизводства в результате стихийного развития экономики; отсутствие государственной социальной защиты граждан; отсутствие охраны окружающей среды.
4. Смешанная, которая использует все достоинства государственной и рыночной экономики и устраняет их недостатки. Государство в современном, обществе играет значительную роль, но не переходя границ, которые нарушили бы экономические законы рынка. Государство определяет таможенную и налоговую политику, регулирует действия монополий на рынке, имеет свой сектор в экономике. Государство производит, а в отдельных случаях и распределяет товары и услуги, контролирует некоторые цены (например на энергоносители). Товары и услуги производятся как государствами, так и частными компаниями. Государство активно участвует в перераспределении доходов, реализации социальных программ, определении законодательных норм экономической жизни, регулирование денежно-кредитной системы. Наличие многообразия форм собственности на средства производства. «Индикативное», т.е. рекомендательное планирование, господство в экономике монополий, олигополий, ТНК. Наличие системы социальной защиты населения. Поощрение конкуренции путем принятия антимонопольного законодательства. Поощрение в разумных пределах обычаев, религии, распределение по труду и капиталу. Формальные различия между собственниками и наемными рабочими за счет развития акционерной формы собственности. Преобладание отношений социального партнерства между предпринимателями и наемными рабочими.
Які переваги та недоліки мають різні засоби приватизації? Яка (які) є найбільш привабливими, для кого (окремого громадянина, підприємства, держави), чому? Який висновок можна зробити?
Приватизация – одно из направлений разгосударствления собственности, заключающееся в передаче ее в частную собственность отдельных граждан и юридических лиц.
Достоинствами приватизации являются:
- сокращение издержек и улучшение качества продукции;
- общее возрастание конкуренции;
- исключение переплат отдельным категориям рабочих и служащих.
Приватизация как особая форма преобразования собственности - это:
•процесс передачи государственной собственности в частные руки и
•передача управления сервисом от государства в частный сектор.
Под приватизацией, как правило, понимают продажу или безвозмездную передачу государственной собственности в руки отдельных граждан, трудовых коллективов или юридических лиц. На базе государственных предприятий могут возникать частные и смешанные фирмы в различных организационно-хозяйственных формах – от индивидуальных предпринимательств до всех видов корпораций.
Способы приватизации:
- аренда с последующим выкупом;
- акционирование;
- продажа на аукционе по рыночным ценам, по льготным ценам;
- выпуск приватизированных сертификатов.
Цели приватизации:
- устранение монополизма в гос-ве и в экономике;
- повышение трудовой и предпринимат. активности;
- увеличение числа реальных собственников, средств производства;
- оздоровление гос. финансов;
- борьба с инфляцией (обесценивание бумажных денег вследствие их чрезмерного выпуска по сравнению с потребностью).
