Гібрид – це гетерозиготний організм, одержаний в результаті схрещування генетично різних батьківських форм. Термін гетерозис у 1911 р. запропонував Г. Шелл для позначення прояву високої гібридної сили нащадків, одержаних від схрещування різнорідних батьківських форм. Вивчення гетерозису дозволило виявити ряд закономірностей цього явища. Зокрема, було встановлено, що сплеск який проявився в першому поколінні, згасає в наступних поколіннях, а від схрещування між генетично різними лініями утворюються сукупності нащадків з різними рівнями гетерозису. З'ясувалось, що із сотень гібридних комбінацій лише поодинокі забезпечують надвисокий сплеск гетерозису. Зазначимо, що механізми гетерозису все ще вивчені слабо. Існує кілька теорій гетерозису. Одна з них – теорія домінування. Автори цієї теорії вважають, що гетерозис обумовлений дією сприятливих домінантних факторів, які накопиченні у групах схрещування гібрида і забезпечують гетерозиготам деяку перевагу над гомозиготами.
Згідно теорії гетерозиготності надвисока гібридна сила у гібридних нащадків обумовлюється перевагами гетерозиготного стану генів над гомозиготним. Теорія гетерозиготності, на відмінну від теорії домінування, визнає, що обидва алель ні гени кожного локуса в гетерозиготному стані активно функціонують і беруть участь у формування ознаки.
Гіпотеза моно гібридного гетерозису. Моногібридний гетерозис проявляється в тому разі, коли гетерозигота стає суттєво сильнішою у формування певної ознаки, а ніж домінантна чи рецесивна гомозигота. Розглянемо встановлені наукою механізми закріплення гетерозису, які апробовані дією природного добору. Алополіплоїдія, або амфідиплоїдія – це подвоєння числа хромосом, привнесених у гібридну зиготу гаметами двох різних, але філогенетично близьких таксономічних видів або родів. Детальне вивчення явища поліплоїдії показало, що механізми побудови каріотипів алополіплоїдів не тільки відновлюють плодючість у міжвидових гібридів, але і надійно закріплюють набутий гібридом гетерозис. Гетерогеномність. Гетерогеномноми є такі організми, каріотипи яких складаються з двох або з кількох неспоріднених геномів, котрі належать до одного і того самого таксономічного виду. А це можливо лише в поліплоїдів. Гетерогенність. Цим терміном позначають властивий будь якому організму стан, при якому в генотипі його окремої гамети міститься більше одного алельного гена. Гетерогенність виникає завдяки утворенню дуплікацій, внаслідок чого подвоюється або і більш суттєво помножується доза кожного дуплікованого гена. У живій природі явище гетерогенності широко розповсюджене в самозапильних рослин. Еугетерозис. Явище еугетерозису в кожному разі обумовлюється сприятливою комбінацією системи з декількох неалельних генів, локалізованих у мікроінверсії. Ці блоки генів, як правило, у процесі розмноження проходять через мейоз неушкодженими. Тому в кожному поколінні в гетерозиготних за даною мікроінверсією особин, відновлюється сприятлива для формування високої життєздатності та плодючості взаємодія цих генів як між собою, так і з генами не інвертованої гомологічної хромосоми. Апоміксис – це різні способи безстатевого розмноження рослин і тварин; у вужчому значенні – утворення зародка без запліднення. Окремим випадком апоміксису є партеногенез – форма статевого розмноження рослин і тварин, при якій жіночі статеві клітини розвиваються без запліднення.
