На противагу раннiм творам, у яких поет часто докоряв своïй долi,
у пiзнiй Шевченко усвiдомлено приймає шлях, накреслений найвищою
силою i вважає його правильним та 'достойним: Як перед алтарем престолом Всевишнього звучать цiслова своєрiдним звiтом людини за пройдений шлях, пройнятi пророчо-твор чим самопрозрiнням.Оглянувши пройдений життєвий і творчий шлях, Т. Шевченко написав ліричний триптих «Доля», «Муза», «Слава», тема якого –поетичне осмислення пройденого шляху, свого призначення як митця, мети життя, самоусвідомлення поетом своєї творчості. Але зміст триптиха сягає далеко за рамки психологічної самооцінки –перед нами оригінальна концепція творчо-психологічного буття митця,твір філософського змісту. Триптих має струнку композицію − складається з трьох частин,кожна з яких має свою, проголошену в назві тему, що дає підстави розглядати твір як ідейно-художню цілість, в основу якої покладено певну конкретну світоглядну позицію. Т. Шевченко усвідомлює свою долю, висловлює потребу по-новому поглянути на прожиті роки, осмислити моральний досвід свого життя.Ядром авторської концепції митця є вірш «Доля». «Доля» Повертаючись до років дитинства, поет бачить одверту, часами сувору щирість долі, щирість, яка виявляється в її дружньому й воднораз родинному ставленні до сіроми-хлопця, що самотужки,залишений напризволяще по смерті батька, здобував життєвий досвід, науку малярства. Доля просить його старанно вчитися, обіцяючи за це гіднемайбутнє. «А я й послухав, і учивсь, і вивчився». У наступних рядках гіркий сарказм, що виявляється навдивовижу коротким і лаконічним: «А ти збрехала. Які з нас люде?».«Та дарма! Ми не лукавили з тобою». Ліричний герой просто й несхитно йде шляхом правди, і в цьому – той вищий дар його Долі, тяжкої, але почесної.Останній сегмент – це заключне речення, у якому йдеться прославу: «Ходімо дальше, дальше слава, А слава – заповідь моя»Т. Шевченко – людина мистецтва, і слава – як моральна винагорода.
«Муза» поет розкриває,чим була і є в його житті поезія, які творчі радості вона йому дарувала. Образ музи даний тут згідно з класичною традицією: муза –сестра Мусагета (проводиря муз) – Феба. Цей класичний образ сестри Феба перетворюється в живий, конкретний образ матері з певними національними рисами матері-селянки. Тема вірша розвивається як ряд особистих переживань поета, спрямованих до його музи-матері. Для музи своєї він знаходить найщиріші слова. Називає її зіронькою, пташечкою, порадницею, чарівниченькою. Вона дає поетові силу не загинути в розпачі, а піднестися над тугою неволі.Поет жадає та сподівається й далі, до самого кінця, до скону, творити ту високу та чисту поезію правди, яку надихатиме йому муза. «Муза» – спочатку небесний образ, а далі – персоніфікується в образ матері. Поет прагне осмислити значення поезії у своєму житті, одночасно виразити суть власної творчості.
«Слава» це своєрідний підсумок, критичний погляд на сказане в двох попередніх частинах триптиха. Тут ідеться про істинність слави. З іронією автор застерігає себе від самозвеличування, наголошуючи на тому, що говорити про славу треба диференційовано, розрізняючи славу справжню й славу фальшиву. Цей вірш складається із трьох частин. Початок –інтимно-суб’єктивний, пристрасне признання поета в жагучому прагненні слави, яку любить. Центральна частина – філософська медитація, яка протистоїть цьому жагучому прагненню й спрямована на те, щоб його розвіяти викриттям лихої суті слави, негативного змісту. З одного боку,засуджується слава царів. Це натяк на Наполеона ІІІ. Не краща й слава Миколи І, яка по шинках хилялася в Севастополі. У третій частині поет дає зовсім інше трактування слави, по-новому ставиться до неї. Він знав іншу славу, славу народну. Звертанням до неї і закінчується весь триптих.
