У літературному процесі 30-40х.років 19ст.діяла плеяда поетів ,творчість яких тією чи іншою мірою позначена романтичними естетичними віяннями.Окремі представники цієї групи писали не тільки укр..,а й рос. мовами ,дехто-тільки рос.,проте мотивами й образністю їхня творчість належить укр..романтичній поезії.
МиколаМаркевич (1804-1860).М.Андрійович Маркевич –один із яскравих представників укр. Романтизму.Його захоплення реалізувалися в художній творчості російською мовою,в дослідженнях історії укр..народу ,його побуту ,звичаїв,обрядів.М,Маркевич народився 7 лютого 1804 р.в селі Дунаєць.У 1831 р.вийшла збірка поезій Маркевича в Москві «Украинские мелодики».Творчість Маркевича є одним із характерних явищ фольклорно-побутової тематично-стильової течії,що почала формуватися в укр..поезії ще на пре романтичному етапі її розвитку .Значна частина віршів збірки за своїми жанровими ознаками близька до народних баладних пісень .Автор відтворює в них прогностичні прикмети ,передбачення ,що передавалися українцями з покоління в покоління («Прикметы по коню»),то забобонні вірування селян («Сон-трава», «Вороные кони»).Вірші поета пройняті щирим захопленням,красою української природи («Украинские ночи» , «Венки»).М.Маркевич чи не вперше створив образ народного співця («Бандурист»).В деяких творах чутно відгомін колишньої козацької слави («Гетьманство», «Чигирин»)із них постає романтизований образ козака.М.Маркевич одним із перших «повязав мотив героїзму козацтва з політичною сучасністю України та її національно-визвольними потребами й прагненнями».У поезії Маркевича відчувається й смуток за втраченою народом волею («Украина», «Веснянки»),а це вже були мотиви громадянські .Написав музику на слова вірша Шевченка «Нащо мені чорні брови».
Осип Бодянський (1808-1877)–відомий філолог ,славіст,фольклорист,письменник ,перекладач.Бодянський народився 12 листопада 1808р.в м.Варва.Його захоплення усною поезією свідчить передмова до «Наських укр.казок».Під впливом бурлескної традиції Бодянський і сам починає віршувати.Його перший вірш «На новий 1828 год».Байки «Сухая ложа» , «Орел і Черепаха» доповнюють картинку розвитку цього жанру в літер. Просвітительського реалізму.На віршових спробах Бодянського відчувається й вплив романтичної поетики .(«Козацька пісня»).Фольклорною образністю позначено вірш «Пісні», в якому виливається біль дівчини , «година» якої минула в чеканні «козака».Їй гірко ,що зросла тільки для нього ,єдиного,а доленька може навіки занапастити її життя.Особистісно-психологічну романтичну лірику доповнюють поезії «Мадригали» , «Тріолет».1835р. в Москві вийшла друком книжка Бодянського «Наські укр.казки запорожця Іська Материнки».Тут у віршовій формі були літературно опрацьовані фольклорні сюжети. «Наські укр. казки»є характерним явищем укр. пре романтизму.
Пилип Морачевський (1806-1879) (псевдонім –Филимон Галузенко)-укр романтик,автор ліро-епічної поеми «Чумаки» ,написаної під впливом ранньої романтичної творчості Шевченка.Морачевський народився 26 листопада 1806 р.в с.Шестовиця.Потяг до літе-ої творчості виявився ще в студентські роки,але перші віршові спроби рос. та укр. мовами належать до поч. 30-х років .В «Украинском альманахе» було вміщено кілька віршів початківця («Первое мая», «Дорога» , «Монастирь»).Окремими виданнями зявилися в Києві поема «До чумака ,або Война янгол-хранцузо-турецька у 1853 і 1854 роках».Найвизначнішим його твором над яким він працював протягом тривалого часу ,є велика за обсягом поема «Чумаки ,або Україна з 1768 року».Це видання не виявляло авторського бачення ,бо через цензурне втручання з твору було викреслено 127 віршових рядків- саме ті картини , в яких показувалось підневільне становище укр. народу у 18 ст.За жанром «Чумаки» є ліро-епічною поемою ,в якій переплелися романтичний і реалістичний способи художнього моделювання укр. дійсності в бурхливі ,тривожні дні піднесення національно-визвольної боротьби народу проти польськошляхетського гніту .
Писаревський Степан .Псевдонім- Стецько Шерепаря. Писав просвітницькі байки, романтичні п'єси, вірші. 1841 р. в альманасі «Сніп» надрукував автобіографічну «Писульку до мого братухи Яцька...», байку «Крути, Панько, головою» та пісню «Де б то допитаться правди». Як байкар опрацьовував популярні народні анекдоти («Свиня і Трояндник»), як «романсист» став відомий «Піснею», «Моєю долею», особливо віршем «За Немань іду». С. Писаревський цікавий, зокрема, як автор, який почав зменшувати питому вагу бурлескних рис стилю. Так, «можебилиця» «Стецько» позначена інтересом до внутрішнього життя людини, гуманістичною настановою. В історію української драматургії ввійшов романтичною етнографічною оперетою «Купала на Івана» (1838 р., опубліковано 1840 р.), що автентично репрезентувала купальський і весільний обряди.
За свідченням В. Александрова, С. Писаревський добре грав на гуслях, захоплювався народними піснями, вісім із яких опублікував в альманасі «Ластівка». Прилучив до письменства дружину Марту й сина Петра; гурт харківської молоді навколо них був відкритим до європейських естетичних віянь.
Яків Щоголів(1823 — 1898). Народився 5 листопада 1824 року в Охтирці. Друкуватися почав з 1840 року в «Литературной газете», «Отечественных записках», альманасі «Молодик». Далі поетична творчість Щоголева тривала зі значними перервами. У 1883 році вийшла збірка поезій «Ворскло», у 1898 — «Слобожанщина». Головним джерелом творчого натхнення автора була поезія Тараса Шевченка і фольклор («Неволя», «Могила» та ін.). Яків Щоголів, якого звуть «спізненим романтиком», оспівував у поезіях давні часи, давній побут, красу природи. У віршах Щоголів часто тужить за своїми дитячими літами, які щасливо провів під оком дбайливої, ніжної матері. Краса рідних краєвидів — недалекий степ, водяні млини, пасіки, ріка Ворскла — все це чаром поезії овівало ніжну душу хлопчини й відбилося згодом у його поетичних творах. Уже під час гімназійного навчання у Харкові він помістив в альманаху «Молодик» (1843—1844) свої перші вірші. Але суворий відгук російського критика Віссаріона Бєлінського став причиною того, що Щоголів спалив свої ще не друковані твори й замовк на тривалий час. У 1883 році він видав збірку поезій «Ворскла»; а 1898 року, у день його похорону, вийшла збірка «Слобожанщина». Поезія Щоголева багата різноманітними мотивами. Є в нього багато віршів, у яких поет опирається на народні вірування у відьом, вовкулаків, лоскотарочку, у квіт папороті («Климентові млини», «На полюванні», «Ніч під Івана Купала», «Рибалки», «Вовкулака», «Лоскотарочка»). Вони стилізовані на взірець народних пісень. У деяких творах («Ткач», «Кравець», «Мірошник») Щоголів оспівував ремісницький побут та ремісницьку працю.
