До службових деталей належать вихідні відомості, колонтитул, авторський підпис, ініціали.
Унизу останньої сторінки розміщують вихідні відомості: адресу й телефони редакції, адресу друкарні, де випускається газета, номер замовлення. Доцільно вказати тут чи в заголовній частині дні виходу газети. Іноді вказують її разовий наклад. Вихідні відомості обов'язково зазначаються в кожному номері газети.
Вихідні відомості оформляють в одному з двох варіантів. Їх можна набрати одним рядком на весь формат полоси світлим прямим чи курсивним шрифтом кегля 8 пунктів та відбити зверху прямою тонкою лінією. Більш компактним є інше їх розміщення, так званим боковиком. При цьому їх набирають форматом стандартної колонки, іноді беруть у рамку з прямих чи хвилястих ліній і розміщують внизу останньої колонки, під підписом редактора. А в деяких газетах адресу й телефони редакції клішують, уміщують також боковиком.
На всіх сторінках газети, крім першої, вміщують колонтитул. До нього входять назва газети, номер сторінки, дата випуску. Колонтитул також має декілька варіантів оформлення. Один із них — верхнім рядком, що розміщується над полосою на весь її формат. Колонтитул відбивається знизу від тексту прямою лінійкою, тонкою чи напівжирною. Зовні скраю ставлять номер сторінки, на внутрішньому краї — дату виходу, в центрі, посередині полоси, — назву газети. Колонтитул зазвичай оформляють прямим напівжирним шрифтом кегля 8—10 пунктів. Однак такий колонтитул створює деякі незручності для верстки, наприклад, тематичних сторінок, заважає розміщенню «шапки» й займає значну площу. Тому нині широко застосовують інші варіанти його оформленням Іноді переносять рядок колонтитула вниз, але частіше оформляють його компактним боковиком. У цьому випадку колонтитул розміщують наприкінці останньої колонки полоси. Нерідко боковий колонтитул клішують, повторюючи в ньому малюнок назви газети. На розвороті, зверстаному без середника, колонтитул, як правило, не ставиться.
Майже всі матеріали, що друкуються в газеті, мають авторський підпис. З цим пов'язана одна з поширених помилок в оформленні газет — відсутність однотипності в авторських підписах. Оформлювач має встановити чіткі правила їх оформлення і слідкувати за тим, щоб вони виконувались.
Авторський підпис, як правило, вміщують наприкінці замітки. У більшості випадків він складається з першого ініціала автора, його прізвища, зазначення посади, іноді — звання. Підпис розбивають на два рядки. У першому зазначають ініціали й прізвище, у другому — посаду. Звання ставиться зліва від прізвища в першому рядку. Весь підпис виключають праворуч, відділяючи його кегельною лінійкою від міжколонної.
Шрифт авторського підпису не має залежати від шрифту, яким набрано матеріал. Авторські підписи в газеті слід завжди набирати тим самим шрифтом — однієї гарнітури, накреслення й кегля, незалежно від того, як набрано друковані матеріали.
Прізвища та ініціали автора, як правило, набирають напівжирним прямим шрифтом кегля 8—10 пунктів. Посаду набирають напівжирним чи світлим шрифтом того ж кегля. Наприкінці першого рядка підпису ставлять кому чи крапку. Залежно від цього другий рядок починається з малої чи великої літери.
Територіальні посилання — зазначення місця написання матеріалу і т. ін. — набирають світлим прямим петитом, розміщують окремим рядком нижче від авторського підпису і виключають ліворуч. Груповий підпис, до якого входять два прізвища, можна оформити, розмістивши їх одне під одним, стовпчиком, і виключивши кожне праворуч. Якщо прізвищ більше, краще набрати їх вроздріб, уникаючи по змозі переносу в прізвищах.
Іноді, коли редакція хоче звернути увагу читачів на авторів матеріалу, вона розміщує авторський підпис над заголовком матеріалу чи ліворуч від нього, на одному з ним рівні чи відразу під заголовком. В останньому випадку його розташовують у декілька рядків із виключною у центрі. Підпис доцільно відбити від тексту ромбиками, зірочками тощо. Виносячи підпис автора наверх, треба прослідкувати за тим, щоб не виникло невдалого сполучення із заголовком.
Багатьох помилок припускаються газети в оформленні ініціала (іноді його також називають «ліхтариком») — великої літери кегля 16—24 пунктів, яку врізають на початок першого пункту матеріалу. Його застосовують для позначення початку тексту чи його розділів, а інколи просто для прикрашення чи «розрядки» тексту. Обов'язково ініціал ставиться у тих випадках, коли заголовок пересувають із верхнього лівого кутка в інше місце.
Для ініціала часто підбирають літеру прямого напівжирного накреслення. Але якщо текст набрано курсивним шрифтом, ініціал ставлять курсивною літерою. Висота ініціала має дорівнювати двом-трьом текстовим рядкам. Ініціал, як правило, набирають без абзацного відступу.
Добре виглядають не набірні, а клішовані ініціали. Щоправда, не слід сильно збільшувати їхній розмір, бо тоді вони «випиратимуть» із сторінки
