До розділових засобів відносять пробіли, лінійки, кінцівки та різноманітні фігурні елементи — зірочки, ромбики тощо. Вони використовуються для поділу текстових та ілюстративних матеріалів на полосах номера для виділення найважливіших із них.
Головне їх призначення — розділяти на зручні для читача одиниці та блоки смислові компоненти номера: умовні та реальні позначення, знаки писемної мови, слова, речення, абзаци, заголовні та службові елементи, матеріали, добірки, колонки, полоси, сторінки, розвороти. Поділ здійснюється завдяки графічному контрасту із шрифтами й зображеннями. До того ж у формі пробілів їм протистоїть загальний тон паперу — білий, жовтуватий чи кольоровий, а лінійки та прикраси контрастують із ними за малюнком і насиченістю. Звідси й межі взаємодії: пробіли потрібні для всіх без винятку графічних елементів, тому що тільки в їхньому оточенні знаки, малюнки, лінійки і т. ін. стають зручними для індивідуального сприймання. Лінійки ж і прикраси можна порівняти з досить великими знаковими утвореннями. Тому вони включаються в роботу вже на рівні фрази, а частіше — на рівні матеріалу, добірки.
Та основна мета — не лише розподіл. У графіці видання якість визначається гармонійною єдністю всіх компонентів. Пробіли, лінійки та прикраси виконують роль сполучних ланок, що цементують будову номера. Їхня кінцева мета — роз'єднуючи, об'єднувати графічні елементи номера.
Головними якостями розділових засобів мають бути їхня максимальна нейтральність і універсальність. Треба намагатися, щоб в основному вони залишалися непомітними для читача і водночас, пронизуючи всю зовнішню форму номера, складали її міцний каркас. Через те, що газеті потрібне особливе розмежування текстової, заголовної, ілюстративної, службової частин номера, матеріалів та їх сукупностей — розділів, добірок, полос, а також колонок, сторінок, розворотів, розділові засоби вживаються дуже часто.
Особливо помітною стає функція виділення під час використання лінійок і прикрас. Тут з'являється протиріччя, що його не завжди вдається розв'язати. З одного боку, не можна переобтяжувати ними полоси — це може утруднити читання, а з іншого — невелика їх кількість приведе до того, що будь-який поділ сприйматиметься як акцентування. До того ж інтереси редакції часто вимагають прямого виділення певної частини тексту, заголовного комплексу, сторінки, і тоді розділові елементи стають переважно акцентними засобами.
Як і в будь-якому складному явищі, ми спостерігаємо тут постійне протиборство різних тенденцій — розділової та єднальної, нейтралізуючої та виділяючої. Завдання ж оформлювачів полягає в тому, щоб знайти відповідну міру цим протиріччям, домогтися їх гармонійного синтезу — із максимальною користю і для редакції, і для читача. Це завдання не лише утилітарне, а й естетичне.
А зараз ми детальніше розглянемо специфіку цих засобів.
Пробіли — це вільний простір між друкарськими елементами, що виникає у процесі набору та верстки полос і виявляється на друкарському відбитку. Оформлювачі називають цей простір «повітрям». Метафора підкреслює характерну якість пробілів — вони надають графіці номера свіжості. Дуже ущільнена, із вузькими полями сторінка – важка, незграбна. Перенасичена «повітрям» полоса має вигляд розрідженої, легковажної. Пробіли бувають – міжлітерні, міжслівні, міжрядкові, міжколонкові, «повітря» у заголовках і навколо зображальних матеріалів, поля й середник. Пробіли — дуже активний, ефективний допоміжний графічний засіб. Графічна м'якість і легкість роблять їх універсальним розділово-об'єднувальним засобом.
Пробіли не задаються вільно, вони встановлюються згідно з певними поліграфічними правилами. Практика преси затвердила постійні та жорсткі розміри й пропорції пробілів. Найменші й найважливіші з них — між літерами (апрош) і рядками (інтерліньяж) утворюються автоматично: завдяки заплечикам, що оточують вічко літери. Пробіли між словами та абзацові відступи теж визначаються дуже строго. За вимогою інструкції щодо набірних процесів мінімальний пробіл між словами має бути не менш як 1/4 кегля, а максимальний — не більше ніж 3/4 кегля. Великі — більше встановлених — пробіли ускладнюють читання, знижують його швидкість. Перевищення максимально допустимих пробілів між словами — це один із наслідків застосування вузьких — 2—21/4 квадрата — форматів набору і відносно великих — 9—10 пунктів — кеглів текстових шрифтів. Ще одне порушення правил — вимушена розрядка. Вона також трапляється у вузькій — 13/4—2 квадрати — колонці. Причому текст може бути набраний петитом.
Міжрядкові пробіли в тексті встановлюються завдяки заплечикам. На практиці іноді трапляються випадки застосування нетрадиційного набору. Наприклад, текст набирається великими літерами чи боргесом на петитній ніжці. У першому випадку зручність читання погіршується як унаслідок незвичності графічних форм і відсутності звичних стоп-сигналів у вигляді великих літер на початку речення, так і через зменшення міжрядкових пробілів (замість співвідношення вічка й пробілу 1 до 1 воно стає 3 до 1, що, звісна річ, позначається на процесі читання). У цьому випадку бажано набирати петитом на боргесну чи корпусну ніжку або ж розбивати текст на шпони.
Однакові пробіли максимально нейтральні у процесі сприйняття і забезпечують ритмічно стійке читання тексту. Утручання оформлювана має тут винятковий характер: коли треба виділити «повітрям» частину тексту — слово, вираз, речення, абзац. Виділити — значить пришвидшити чи уповільнити читання, відповідно зменшивши чи збільшивши пробіли.
Уповільнення найчастіше здійснюється з допомогою збільшення пробілів — розрядки. Цей спосіб активний в усіх випадках: для виділення окремих слів та словосполучень і для виділення смислових блоків — тоді частина тексту розріджується завдяки збільшенню міжрядкових пробілів. Розрядка у текстах — досить помітний графічний засіб, тому користуватися ним слід рідше і тільки на невеликих текстових масивах.
Для заголовного комплексу розрядка є одним з основних робочих засобів. Її часто використовують для розміщення заголовків над усіма колонками, визначеними на заголовний комплекс (повна розверстка).
За часткової розверстки, тобто з виключенням заголовка праворуч, ліворуч чи по центру, розрядка застосовується рідше. У цьому випадку активніше виявляє себе «повітря», що залишається в неповних рядках. Займаючи не більш як третину всього заголовного простору, «повітря» сприяє посиленню яскравості, цілісності. Але варто йому перейти межі дозволеного, стати над іншими графічними компонентами, пробіли відразу ж перетворюються на порожнечу, яку треба заповнити, нейтралізувати.
Небажаний ефект виникає й тоді, коли пробіли в заголовках виходять за межі полоси і зливаються з полями сторінки. Це порушує зорову цілісність полоси, надає їй неохайного вигляду.
Пробільна частина заголовного комплексу зорово зрівнює його друкарські компоненти і вступає в таку саму взаємодію з текстовими і міжколонковими пробілами в матеріалі, із «повітрям» в інших заголовних комплексах і матеріалах на полосі. З ускладненням охоплених «повітрям» утворень посилюється необхідність узгодження утилітарних і естетичних завдань. Якщо на рівні знаків і найпростіших знакових сукупностей (слів, речень) оформлювані звертають основну увагу на комунікативні якості пробілів, то на рівні текстів, а тим більше заголовків матеріалів тощо, дедалі більше зважають на їхні естетичні якості. І вже з висоти номера, видання в цілому в загальне пробільне тло вносяться естетичні корективи, що забезпечують зорову єдність, цілісність графіки номера.
Під час випуску номера чимало клопоту завдають горизонтальні пробіли. Завдання оформлювана полягає в тому, щоб завчасно зробити детальний розрахунок полос. Детального розрахунку вимагають і вертикальні пробіли, із допомогою яких створюється загальне графічне тло. Це забезпечується уніфікованим набором текстів (усі рядки одного формату) і відповідно однаковим міжколонковим пробілом.
Під час вибору основного формату рядка, крім інших факторів (забезпечення оптимальної швидкості читання, економного використання площі й т. д.), враховується й можливість використання найзручніших у комунікаційному та естетичному аспектах міжколонкових пробілів.
Газетна сторінка з міжколонковими пробілами має кращий вигляд, ніж із лінійними. Ширина пробілу, як правило, складає 6—12 пунктів, а ширші пробіли роблять полосу негарною. Величина міжколонкового пробілу залежить від формату набору й кегля шрифту. Більшій ширині колонок має відповідати більший міжколонковий пробіл. Отже, вужча колонка вимагає меншого реглета в газеті. За вузьких текстових колонок усе ж таки бажано застосувати міжколонкові лінійки, щоб запобігти можливому злиттю сусідніх рядків.
У безлінійковій газеті пробіли мають виконувати три завдання: відокремлювати колонки, поділяти матеріали, виділяти добірки та блоки. Цього можна досягти, якщо встановити певні градації. Скажімо, між текстовими колонками ставити 5-, 10-пунктові реглети; матеріали виокремлювати 12-, 16-пунктовими пробільними елементами; добірки та блоки виділяти з допомогою 20-, 24-пунктових пробілів.
У газеті використовують різні лінійки. Текстові колонки раніше завжди розділялися з допомогою 6-пунктових прямих міжколонкових лінійок. Такі лінійки дозволяють вирівняти текстові колонки.
Для відокремлення сусідніх добірок, розміщених на одній сторінці, а також із метою відокремлення «підвалу» чи іншого великого матеріалу від тексту, що стоїть над ним чи поруч, використовують різні прямі лінійки — подвійні, тонкі, ромбові, хвилясті, шатировані (із частою поперечною насічкою), асюре (із частою подовжньою насічкою) та ін. У малоформатній газеті кегль лінійок — 1, 2, 4, 6, 8 пунктів, у великоформатній можливе його збільшення до 16 пунктів і далі. Для встановлення подібних розділових лінійок слід забезпечити відповідні пробіли. Визначаючи пробіл, зважають на кегль лінійки та необхідність її відбивки з обох боків. На вибір кегля лінійки впливає і насиченість її вічка: напівтупі й тупі лінійки можуть бути меншого кегля, ніж тонкі.
Для відокремлення розташованих один над одним текстів застосовують кінцівки (кінчики) — короткі тонкі лінійки різної величини. З метою виокремлення одноколонкових заміток звичайно застосовують одноквадратні кінцівки, двоколонкових — двоквадратні, трьохколонкових — лінійки в 4—5 квадратів. Чіткіше поділення тексту досягається з допомогою «вусиків» — кінцівок із потовщенням у середині.
Спроби замінити кінцівки збільшеними пробілами між текстами не можна визнати вдалими, бо вони призводять до втрати газетної площі.
Лінійки можуть з однаковою ефективністю виконувати всі функції, покладені на допоміжні засоби, а саме:
дозволяють легко поділяти і легко об'єднувати змістові блоки, не вдаючись до додаткової заміни пунктів і форматів набору, збільшення пробіл у тощо;
проявляють себе і як енергійний виділювальний засіб, здатний наголошувати на текстових, заголовних елементах, а також на матеріалах, добірках, полосах;
є активним декоративним засобом, спроможним змінювати конструкцію сторінки, суттєво впливати на її естетичне сприйняття.
Загальним виглядом, гармонійним поєднанням із графікою полос лінійки сприяють створенню певного настрою під час перегляду номера (естетична функція), допомагають орієнтуватися в його структурі (роздільна функція), а також привертають увагу до окремих публікацій та їхніх частин (видільна функція).
У практичній площині така тісна взаємодія функцій вимагає від оформлювачів урахування всіх можливостей кожної лінійки. Передусім треба спиратися на її роздільно-об'єднувальні (комунікативні) та акцентні якості. У практиці сучасної преси встановився добір лінійок, придатних і для розділення, і для акцентування: прямі, суцільні, шатировані й пунктирні, шириною до 12 пунктів. Фігурні застосовуються рідко і для невеликих акцентувань, як правило, у заголовному комплексі. Уніфікація текстового набору й збільшення міжколонкових пробілів звільнили лінійку від утручання у структуру текстових блоків. Нині вона встановлюється між колонками лише для виділення і там, де пробіли занадто великі й їх треба нейтралізувати.
Уніфікований набір дозволяє також обходитися без роздільних горизонтальних лінійок. Зазвичай це забезпечується прямокутною версткою матеріалу і відповідними пробілами. У більшості газет головне навантаження виконують лінійки, що поділяють полоси на великі блоки — сукупності матеріалів певних розділів, а в межах цих блоків лінійка (як правило, нейтральна) іноді використовується як суто роздільна. У такий спосіб однаково добре забезпечується виконання і єднальних, і роздільних завдань.
Як уже зазначалося, в газетах лінійки для міжколонкових відбивок майже не застосовуються. Основне їхнє призначення — виділення матеріалів та їх відокремлення один від одного.
Свого часу лінійки ставилися між колонками. На газетних шпальтах використовувалося до 12—13 різних лінійок в одному номері. Це певним чином відповідало ламаній верстці, яка тоді превалювала. Хаотичність композиційних схем викликала сумбурність у малюнках лінійок. Потім верстка стала чіткішою, просторою, елегантною. Сьогодні є газети з прикрасами й лінійками 12—15 видів, а також видання, що застосовують тільки двопунктові напівжирні чи газетні світлі лінійки.
Залишився один роздільний засіб, якого ми не розглянули. Це — фігурні елементи прикраси. Для розділення текстів по вертикалі, заголовків і підзаголовків, авторських підписів (у разі їх розміщення над матеріалами) застосовують фігурні елементи — ромбики, зірочки, крапки та інші прикраси різної конфігурації та кегля. Фігурними елементами іноді замінюють і кінцівки, при цьому зірочками чи великими крапками відділяють текст статті від заголовка, розташованого під заміткою.
Друкарські набірні прикраси вже давно використовуються в оформленні періодичних видань. Був період, коли малі замітки, частини великих матеріалів розділялися з допомогою прикрас — простих і складних «вусиків», зірочок, ромбиків, символічних та орнаментальних прикрас (політі-пажет) і т. д. З них складалися лінійки, що відокремлювали окремі матеріали та сторінки. Нерідко прикраси застосовувалися з естетичних міркувань: ними заповнювався вільний простір наприкінці публікації.
Поступове спрощення графічного вигляду видань, перехід до широкої уніфікації набірних форм і засобів верстки значною мірою впорядкували використання друкарських прикрас. Залишилися тільки фігурні елементи, елементи з простим геометричним малюнком; нарівні з ним іноді використовуються невеликі відрізки лінійок.
У функціональному плані прикраси нині застосовуються як декоративно-видільно-роздільний засіб, що включається у графіку полоси для подачі текстових блоків, заголовних елементів. Так, усілякі ромбики, великі крапки служать відбивкою в анонсах до добірок, номера в цілому. Вони і виділяють анонс на полосі та розділяють його елементи.
У багатьох газетах крапки, кружечки, ромбики і т. ін. служать заміною значеннєвих частин добірки, замість окремих заміток чи внутрішніх підзаголовків у великих текстах. Геометричні фігури нерідко також уводяться в заголовний комплекс видання для супроводження рубрик, відбивки від тексту підзаголовків тощо.
Отже, для сучасно преси прикраси — активний засіб передачі інформації. Це є вдалим експресивним доповненням до змістових компонентів номера.
