В Англії реалізм сформувався дуже швидко, тому що він слідував відразу за епохою Просвітництва і його становлення відбувалося майже одночасно з розвитком романтизму, який анітрохи не завадив успіхам нового літературного напряму. З так званим Просвітницьким реалізмом пов’язані такі імена як Джейн Остін, Лоренс Стерн, Елізабет Гаскелл. І все ж відкриття та затвердження реалізму в англійській літературі пов’язано насамперед з творчістю Чарлза Діккенса і спадщиною Вільяма Мейкпіса Теккерея. Вільям Теккеер «Ярмарок …» Головний образ, який виступив не лише в назві твору, а й пояснений у тексті в авторських відступах - це образ Ярмарку марнославства. Це світ, де панували буржуазні стосунки, світ гонитви за грішми. Світ Теккерея - це суспільство, де все купується і продається, гроші - це ідеал, якого всі прагнуть. "Ярмарок суєти - розпусне, звичайно, місце і невеселе, хоч дуже галасливе". Серед героїв роману люди різних соціальних прошарків - аристократи, члени парламенту, чиновники, поміщики, маклери, військові, дипломати, гувернантки, учителі, лакеї, економки. Усі вони жили за законами Ярмарку, де достойність людини визначалася величиною капіталу. Автор створив узагальнений образ буржуазного суспільства, реалістичний символ світу, заснованого на несправедливості. У цьому середовищі письменник не знайшов героя, який би зміг посісти достойне місце у творі. У романі дві сюжетні лінії: 1) доля Емілії Седлі; 2) доля Беккі Шарп. Таким чином, У.Теккерей вклав у вислів Шекспіра "Світ - театр, а люди - актори" інший смисл - "Люди - не актори, а маріонетки".Ч. Діккенс. У романі «Домбі і син» представлено безліч осіб, подій, різноманіття протиріч. На прикладі торгового дому Домбі розповідається про життя родини і про всю Англії. Домбі у відповідності зі своїм буржуазним свідомістю мислить себе центром не тільки Англії, але і всього Всесвіту. Роман Ч. Діккенса «Пригоди Олівера Твіста» -ще одна спроба автора показати сучасникам тіньові сторони життя й не тільки розчулити, але й примусити замислитися над їх першопричиною. Письменник бачить початок зла не у фактичних таємницях походження Олівера, а в соціальних законах часу. Твір деякою мірою став відповіддю молодого Діккенса-ліберала на новий закон про бідних, прийнятий британським парламентом у 1834 році. Здавна турбота про бідних, сиріт, старих була в Англії справою церкви й релігійної громади. Із запровадженням нового закону парафіяльна благодійність перетворилася на глум над самою ідеєю милосердя. Притулок для бідняків, робітний дім у більшості парафій перетворився на справжню в’язницю. Найтяжчою в цих умовах була доля дітей. Утім, щоб звільнити парафію від зайвого клопоту і витрат, зацікавлена й жорстока доглядачка «дитячої ферми» місіс Менн і тупий служака, парафіяльний сторож Бамбл. Моторошні сцени перебування малого Олівера в робітному домі Діккенс супроводжує авторським коментарем, головна інтонація якого — вбивчий сарказм та іронія.
