«Фауст» Гете — один із тих видатних художніх творів, які несуть високу естетичну насолоду і водночас відкривають багато важливого в житті. Гете завжди глибоко цікавився суспільними і природознавчими науками. Проникаючи в суть явищ, він переконався в тому, що рамки наук обмежені, до того ж розвитку наукової думки заважає церква. Багато разів у пошуках істини письменник зазнавав розчарувань. Ось чому його зацікавила постать середньовічного вченого, напівлегендарного Фауста, чорнокнижника, котрий, бажаючи пізнати таємниці Всесвіту, наук і буття, увійшов у контакт із дияволом і ціною своєї душі здобув те, чого не могла дати йому обмежена, затиснута в рамки наука.
Пролог на сцені. Пояснюється форма твору і представлено воно в формі алегорії. Це розмова директора театру, поета і актора. Всі троє сходяться на тому, що видовище повинно подобатися глядачам. Директор згоден на будь-яке видовище, аби воно приносило прибуток. Поет не хоче опускатися до низинних смаків натовпу. Актор вибирає середній шлях, тобто він пропонує поєднувати цікавість і життєво-важливе зміст, тобто Гете пропонує 3 підходи до твору мистецтва і сам він солідарний з актором. Таким чином він пояснює і задумку свого твору. Читача чекає цікавий сюжет і філософські міркування.
Пролог на небесах. Пояснюється ідейний задум твору. Дійові особи - біблійні герої. Це Бог, хори архангелів. Цей небесна гармонія порушує Мефістофель. МЕФ. Піднімає тему страждань людини, але це не суперечка про людину взагалі, а суперечка про людський розум. Мефістофель вважає, що розум заводить людину в глухий кут. Без розуму людини жити спокійніше і простіше. Його опонент - Бог, який вважає, що розум - це найкраще, що є у людини. Ця суперечка вирішується своєрідний експеримент, об'єкт якого є Фауст.
Творчість Ґете була своєрідним підсумком століття Просвітництва, підсумком його шукань і борінь. А трагедія "Фауст", яку поет створював понад тридцять років, відбила рух не тільки наукових і філософських ідей, але і літературних напрямів. Хоча час дії у "Фаусті" не визначено, рамки його нескінченно розсунуті, весь комплекс ідей чітко співвідноситься з епохою Ґете. Адже перша частина його написана в 1797-1800 роках під впливом ідей і здійснень Великої Французької революції, а останні сцени написані 1831 року, коли Європа пережила зліт і падіння Наполеона, Реставрацію.
У першій частині твору розкривається історія кохання Фауста і юної городянки Маргарити (Ґретхен). Закохані цілком покладаються на природу. Для Фауста природа, кохання, щастя, Бог — нероздільні. Але природа не лише велична і прекрасна, вона суперечлива і таємнича. Щасливе і прекрасне кохання закінчується трагічно.
Друга частина твору схожа на мандри чудесними островами. Фауст, живучи вдруге, намагається осягнути нове й дивне для нього життя і взяти в ньому посильну участь. Проживши друге життя, Фауст підбиває його підсумок. Він пересвідчився в найвищій цінності реального буття і діяльності життя людини та розуміє, що мусить передати пізнану істину нащадкам, тобто втілити її, побудувавши місто. Фауст також зрозумів, що людину виправдовують висока мета, невтомна праця, активність душі й довічна боротьба за життя і волю. Фауст отримує на небі повне прощення.
