Для них характерна тенденція до звернення на здобутки європейської культури. Значний вплив має австрійська література, зокрема такі постаті як: Ґеорґ Тракль, Франц Кафка, Мілан Кундера. Джерелом пошуків поетів-вісімдесятників є творче надбання представників андеґраунду - В. Голобородько, В. Кордун, М. Воробйов; митців, які розробили новий варіант постмодерної літератури, це творчість Нью-Йоркської групи та Київської школи. Вісімдесятники, як провокатори, у своєму світоглядному баченні переважно зверталися до індивідуалізму над колективізмом. Екзистенціалзім став домінантним філософським підґрунттям дискурсу у творчості «вісімдесятників», він дав поштовх до розкриття таких тем, як: конфлікт особистості і абсурдного світу, самотність, маргінальність, відчуження людини в соціумі і т.п. Метафоризм поетичного мислення став домінантною рисою поетики постмодерністів.
Поезії українського постмодернізму характерні такі риси, як:
- поєднання різних стильових тенденцій;
- універсальність проблематики;
- позапросторовість і позачасовість зображення;
- епатажність;
- зміна функцій автора та героя;
- культ незалежної особистості;
- заглиблення у пізнання міфу, архаїчного, колективного позасвідомого;
- пародійність, іронія;
- поєднання світоглядної істини різних культур та націй.
Н. Білоцерківець – авторка поетичних збірок "Балада про нескорених", "У країні мого серця", "Підземний вогонь", "Листопад", "Алергія". До збірки "Листопад" відомої української поетеси увійшли твори з яскравим драматичним світовідчуттям, багаті на асоціативне мислення. Вірші Наталки Білоцерківець дають і суто читацьку насолоду, і чимало підстав для роздумів про формальні пошуки сучасної поезії.
У художньому світі поезії Ігоря Римарука можна виділити дві основні часо-просторові площини: історичне минуле України та сучасні авторові часи. Звичайно, ліричний герой цих двох площин буде принципово різний. Збірки: «Висока вода», «Упродовж снігопаду», «Нічні голоси», «Goldener Regen», «Діва Обида», «Бермудський трикутник».
Пафос поезії И. Малковича майже завжди оптимістичний, але це не заважає поетові тверезо дивитися на життя, зауважувати недоліки людей і навколишнього світу, прагнути до добра. Ці добутки – самобутнє й оригінальне явище сучасної поезії, тому що їм властиво тепло й щирість, тверда віра у вічні цінності й оригінальний авторський художній світ. Збірки: «Білий камінь», «Ключ», «Вірші», «Із янголом на плечі», «Вірші на зиму», «Все поруч»; «Подорожник».
З прози та есеїстики в поезію (або ж навпаки) переходять окремі образи, імена персонажів, цитати, роздуми тощо. І в найбільш автобіографічних жанрах (щоденникових записах, блоґах тощо) Кость Москалець вдається до самопояснення, вміщуючи фрагменти своїх творів і подаючи до них біографічні або й літературно-критичні коментарі. Ліричний суб’єкт Москальцевої поезії, схильний до по- стійних сумнівів і вагань, в одну мить може звер- татися до Бога у віршах-молитвах, благаючи про порятунок, а в наступну – заперечувати справед- ливість його законів. «Думи»;«Пісня старого пілігрима»; «Нічні пастухи буття»;«Символ троянди»;«Мисливці на снігу».
«Бурлеск-Балаган-Буфонада». Літературне (насамперед) угрупування, що складається з Ю. Андруховича (Патріарх), В. Неборака (Прокуратор) та О. Ірванця (Підскарбій). Літугрупування стало втіленням карнавального необароково-го мислення, притаманного метаісторичній карнавальній культурі людства. Соціальним фундаментом метаісторичного карнавалу в Україні став підсвідомий масовий синдром зламу, що супроводжував розпад імперії і викликав дві метапсихічні складові: суспільну депресію і масову карнавальну сміхову рефлексію на катаклізм системи. Творчість учасників Бу-Ба-Бу в межах самого літугрупування стала ситуативно-концептуальним мистецьким відгуком на суспільну рефлексію. Бу-Ба-Бу заснувало свою Академію.
Збагачення тематики й проблематики. Так, об'єднуючою для них стає тема міста. Найбільш цілісний характер вона має в Ю.Андруховича. Усі його збірки ("Небо і площі", "Середмістя", "Екзотичні птахи і рослини") прагнуть одухотворити повсякденний побут, оживити старий, порослий мохом камінь, прочитати на його гранях життєпис предків. Поет не просто оспівує місто та його елементи, а розкриває їхню сутність, показує їхній зв'язок із людиною. В.Неборак, звертаючись до урбаністичної тематики, дуже часто наповнює її філософськими роздумами про сутність і сенс життя, про місце людини у світі великого індустріального міста, про щастя й зміст людського існування, про примхливість людської долі. У своїх віршах бубабісти порушують і проблему патріотизму та псевдопатріотизму (О.Ірванець "Любіть!.."), розмірковують над завданням поезії й поета (О.Ірванець "Поезію приймаю як професію", "У тихій хаті…"), торкаються теми злочинності (Ю. Андрухович "Кримінальні сонети", "Мафія", "Павло Мацапура, злочинець"). Розширення меж поетичного мовлення шляхом залучення сучасної лексики, просторіч, вульгаризмів.Урізноманітнення строфіки (від звичайних катренів до строфоїдів та сонетоїдів). Реформування ритміки за допомогою "апунктуації" (відсутність розділових знаків, що, у свою чергу, залучає читача до співпраці). Використання прийомів постмодернізму (стилізація, ремінісценція, медитативність, метафоричність) і неоавангардизму (бурлеск, карнавалізм, епатажність) у поєднанні з традиціями народнопісенної творчості та української класики.
Лугосад (ЛуГоСад) — літературна група, яку складали Іван Лучук, Назар Гончар, Роман Садловський. Поетичне літугрупування, існувало у 1991 —1994 pp., складалось з трьох літераторів, вихідців з Івано-Франківської області — Івана Андрусяка, Степана Процюка та Івана Ципердюка. «Пропала грамота» — літературне угрупування трьох київських поетів: Юрка Позаяка, Віктора Недоступа та Семена Либоня. Існувало в кінці 80-х — на початку 90-х рр. Вони широко застосовують рольову лірику, де герої - хіпі, бомжі, студенти, просто люди, які не сприймають радянських правопорядків і скептично ставляться до перебудови. У поезії цієї групи переважають урбаністичні мотиви, вона сповнена іронії, навіть є карикатурною, бо створюється враження, що тексти написані не поетами, а смішними арлекінами, блазнями, які ховаються за масками та ще й виступають під кумедними прізвиськами.
Неоавангардистські літгурти кінця 80-х pp. XX ст. — явища «сміхової культури», вивільненої з-під тиску тоталітаризму. У творчості молодих поетів вихлюпнулася справжня лавина непокори, ґрунтом якої стали раніше заборонені політичні анекдоти, «чорний гумор», поширений серед інтелектуалів. А предметом висміювання стали суспільна депресія та її вияви в психіці людини. Неоавангардисти стверджують, що поет — це звичайна людина, яка може (має право) бути недосконалою. Молоді поети порушують усі раніше прийняті норми й щодо тем, і щодо стилю, і щодо мови, не визнаючи жодних канонів чи обмежень. Поезія зараз часто не має рими, розміру, пунктуації, поділу на окремі слова, речення.
