Винниченко - автор першого українського фантастичного роману «Сонячна машина». Писав оповідання й драми, повісті й комедії, публіцистичні статті й романи. Мотиви осудження соціального зла на повен голос звучать у багатьох інших оповіданнях і повістях.
Життєві «університети», що їх пройшов Винниченко, дозволили йому сказати чимало нещадної правди і про солдатчину, тюремні будні, побут та мораль ліберальствуючого панства, дрібнобуржуазної інтелігенції, провінційних акторів тощо. А в таких Винниченкових оповіданнях, як «Роботи!», «Студент», «Зіна», представлені й образи українських інтелігентів, котрі роблять усе для того, щоб пробудити соціальну активність народу, революціонізувати його свідомість».
До найкращої частини творчої спадщини Винниченка належать його оповідання про дітей. Госторосюжетні, яскраво-барвисті за своєю художньою формою, вони написані з позиції соціальної справедливості. Їхнім достоїнством є також незвичайна пластичність, зримість зображуваного, глибоке проникнення в дитячу психологію, розмаїтість характерів маленьких героїв.
Збірка “Намисто” вирізняється тим, що її основу складають оповідання, назви яким дали народні пісні, кожна з яких тісно переплетена з тканиною твору. Пісня в оповіданнях збірки покликана саме відтінити індивідуальність персонажа, його психологічний світ. Народна пісня тісно переплетена з художньою тканиною твору, і на неї покладено безліч конкретних і практичних завдань. Зокрема, вона може служити тематичною основою твору – для прикладу візьмемо оповідання “Та немає гірш нікому .”, написане на мотив народної пісні, що дала йому назву, в якій ідеться про нещасливу долю сироти, якому скрізь дістається і нікому приголубити; і в оповіданні мова йде про долі двох хлопчиків-сиріт, про їхні поневіряння. Прикладом може служити також оповідання “За Сибіром сонце сходить .”, як народна пісня про благородного розбійника Кармелюка покликала за собою двох малих шибайголів, що теж вирішили стати розбійниками і рушити в мандри; як вони в комічному варіанті “повторили” славні подвиги Кармелюка, аж поки не зіткнулися із справжніми, неблагородними розбишаками, що примусили їх тікати додому.
Головною особливістю романтичного героїзму у збірці є саме його трактування – з точки зору дитини. Для дорослих ці вчинки й поривання можуть бути не те що не героїчними, а й просто безглуздими, шкідливими. Але Винниченко проникає саме в дитячу психологію, показує бачення дитиною героїчного і романтики, але не коментує його.
Найсуттєвішими рисами поетики Винниченка - дитячого автора - є реалістичність оповіді, розмовно-побутовий колорит, умотивованість конкретних деталей, психологізм мислення. Він -майстер динамічної сюжетної розповіді, проникливого бачення суспільної та індивідуальної психології людей, його мова - метафорична, пейзажі - колоритні.
Дитячі образи Винниченко також виписує уважно, художньо, переконливо, виявляє увагу до всіх рівнів дитячого характеру: біологічних, психічних тощо. Цікавими є й діалоги та монологи героїв його творів: жваві, природні, рухливі. Так і чуєш усе, про що говорять діти.
«Федько халамидник» (соціально-побутове оповідання). Тема: показ люблячого, ніжного, відкритого серця дитини (Федько), яке протиставляється жорстокості дорослих, потворному і злочинному суспільству, яке калічить маленькі життя і маленькі душі. Ідея: возвеличення чесності, незрадливості, почуття власної гідності, винахідливості (Федько) і водночас засудження бешкетливості, схильності до нерозважливих вчинків, показної вихованості, манірності, лицемірства, егоїзму (Толя). Проблематика любов і ненависть; порядність і лицемірство; добро і зло; моральний вибір (між цілісним благородним моральним світом бідняцької дитини і підступною, хитрою, егоїстично-дворушницькою поведінкою малолітнього «панича-негідника»).
Оповідання «Федько-халамидник» із багатьох поглядів є твором автобіографічним. Збереглися записані дружиною Винниченка спогади його матері, в яких є деталі, які знаходимо і в оповіданні. Наприклад, згадки про те, як Володимир тримав сусідських дітей «трохи в терорі» (порівняйте із забавами Федька, який вдає із себе Солов’я-Розбійника). Федьків батько — працівник друкарні — у родині Винниченків друкарем був старший брат Володимира… Та й довкілля, змальоване письменником, дуже нагадує Єлисаветград часів його дитинства. Проте найголовніше, мабуть, те, що своєму героєві В. Винниченко віддав чимало власних рис… За одне з видань оповідання на початку 20-х років авторський гонорар було направлено на користь дитячих притулків.
