Символізм- одна із течій модернізму, в якій замість художнього образу, що відтворював певне явище, застосовувався художній символ, що став знаком мінливого «життя душі» і пошуком «вічної істини».Виник у Франції в 60 — 70-х роках XIX ст., звідки поширився в інших країнах.
В своїх творах символісти намагалися відтворити життя кожної душі, яку переповнюють переживання, незрозумілі та неясні настрої, чутливість, враження від тієї чи іншої події.Поети-символісти стали першовідкривачами поетичного вірша, в якому вирували емоції та почуття, яскраві та живі ідеї та думки. Також можна сказати, що цей напрямок у поезії розрізняв ніби два окремих світи: світ предметів та речей та світ ідей та образів.В їх поезії символ означає якусь приховану мету, якийсь умовний сигнал, який автори посилають читачеві задля того, щоб не прямим текстом, а за допомогою символізму дати зрозуміти про що саме йде мова. Оцей самий символ і стає тим зв’язуючим матеріалом, що може поєднати ці різні світи.У будь-якому символі є дві сторони: те, що означається та те, що є саме по собі означаючим. До основних естетичних принципів вони відносили значущість образу поета, бо тільки він міг стверджувати волю духа людини, бо тільки у його владі проголосити про необхідність творити так, як він вважає за потрібне.Протягом всього свого життя поет мав пізнати, приховані від очей людини, істини та донести їх до людського вуха та серця. Утвердження символізму в літературі пов'язували із творчістю Артюра Рембо.А. Рембо намагався знайти «універсальну» мову, тим самим заклавши підвалини теорії й практики символізму. Він проголосив поета «викрадачем вогню», «ясновидцем», що володів недоступною для простих смертних «алхімією слова». Це була пора написання поетичної перлини «Голосівки», чиї рядки химерно відтворила відповідність звуків і кольорів і хрестоматійної поезії «П'яний корабель», в якій Рембо провістив свої подальші митарства по світу, свій трагічний кінець. Рембо видав лише кілька робіт: книга поетичних фрагментів у прозі «Осяяння» і книга — сповідь «Сезон у пеклі». Це крик душі поета, сповнений гірких розчарувань і докорів самому собі. Рембо попрощався з бунтарством, з «осяяннями» і поетичними галюцинаціями, з художньою творчістю. «Голосівки» — це поезія пошуку. Рембо випробовує у ній можливості поєднати лірику з живописом, малюнок — з ритмом вірша. Відповідно до свого естетичного завдання «говорити про незрозуміле незрозумілою мовою», він урівноважував звукові ряди тими образами, які видавались йому найбільш доцільними. Не підкоряючись законам логіки, цей вірш, разом з тим, є музикальним і гармонійним. «П’яний корабель» був написаний Рембо в шістнадцять років у Шарлевілі. Його знайомство з океаном обмежувалось тоді «Трудівниками моря» В.Гюго, романом Жуля Верна «Двадцять тисяч льє під водою» та екзотичними описами Шатобріана.
Образ п’яного корабля несе величезне ліричне навантаження і утворює наскрізну метафору. Поет і корабель то існують окремо, то зливаються в єдиний образ. У постійно мінливому морі ліричний герой втратив відчуття часу і простору. Постійно змінюється і його душевний стан: відчай дитини поступається місцем захопленню безмежною красою моря, потім — страху, відчаю, подиву, відразі… Таке накладання руху на рух не допомагає знаходження логічних зв’язків між образами поем. Навпаки, воно створює майже фізичне відчуття запаморочення, розгубленості (але поряд із відчуттям складності і різнобарвності життя). Вірш завершується щемною нотою туги за вітчизною людини, котра багато пережила і багато побачила. Фінал «П’яного корабля» називали пророчним. У ньому Артюр Рембо немовби передбачав свою долю.
Естетичні погляди А. Рембо
• Поет стверджував волю духу людини, проголошував необхідність творити у «вільному злеті слів і асоціацій».
• Роль поета на землі — бути пророком, ясновидцем. Поет мав пізнати велику таємницю Всесвіту і оповісти про неї людям.
• Поет не мав права бути буденним, йому визначено побачити «вічне життя, тому його душа мала триматися якнайдалі від загалу».
• Поезія — магічна сила, інтуїція, багата фантасмагорія.
• «Поезія завжди мала йти вперед до незвіданих висот і невідкритих глибин...»
