Свою збірку І. Франко не випадково назвав «Мій Ізмарагд». У староруській літературі «Ізмарагдами» називалися збірки статей і притч морального характеру, в яких читач знаходив відповідь на ті чи інші питання повсякденного життя.Збірка «Мій Ізмарагд» об'єднала твори, написані за мотивами стародавніх притч, легенд, повчань, що містилися у давньоруських рукописних збірниках.
Головна теза збірки: любов до людей і праця в ім’я торжества гармонії – пріоритет для кожної чесної людини. У збірці “Мій Ізмарагд” (1898) переплелися “давнє й нове”, м’яка, щиросердна моральність і пекучі рефлексії, філософське осмислення буття і невигадані життєві історії. Спілкування з рукописними скарбами давньої України, блукання “по різних стежках всесвітньої історії та літератури” витворили в художній уяві поета етичний світ добра і любові. Він знову, як і в “Зів’ялому листі”, намагався оздоровити хворе суспільство, зронити в душу читача “хоч краплю доброти, лагідності, толеранції”. Ненависті і злобі, “дрібним шпиганням” і численним кривдам Франко протиставив мудрість віків і “розкіш братньої любові”. “Ізмарагдовим” полиском відсвічував навіть автобіографічний цикл “Поклони”, де автор повів толерантні, аргументовані дискусії з опонентами. Ненав’язливо і просто розкривав він у “паренетіконах”, притчах, легендах ідеали християнської доброчинності, чесного, праведного людського життя. Поет кидав виклик догмам цинізму й ненависті, видобуваючи з глибини віків найшляхетніші риси homіnis sapientis.
У вірші «Декадент» поетові вдалося викрити і різко засудити антинародність і шкідливий зміст занепадницької літератури, вдалося вдало викласти свої погляди на місце і роль поета у суспільстві. У цьому поетичному творі І. Франко змалював яскравий образ справжнього поета, творчим і життєвим завданням якого є служіння своєму рідному народові. Ліричний герой вірша дуже далекий від нігілізму декадентства і песимізму. Його душа, навпаки, завжди сповнена оптимізму, бо в найскладніші для свого народу і для себе часи він не впадає в розпач і гордо тримає голову перед гнобителями своїх співвітчизників, української історії і культури.написана гострим публіцистичним стилем. Її рядки багаті на риторичні запитання, навмисне вживання заниженої лексики і емоційні напружені перелічування.
«Поет мовить» Не дав мороз моїм листкам розвиться,Квітки мої побила буря люта!Не довелось геройським боєм биться,Ламаться звільна мусив, ржею вкриться -Cosa perduta!З дрібних шпигань мої повстали рани,Частками жерла моє серце скрута...Я й сам не знав, де ті мої тирани?З дрібних огнив сплелись мої кайдани!Cosa perduta!
