Кращі твори раннього Кониського близькі до творів Марка Вовчка тематикою, антикріпосницьким спрямуванням, певною спорідненістю стилістичних прийомів. Як і Марко Вовчок, Кониський виявляє себе майстром короткого епічного жанру, часто вдається до використання оповідної манери викладу, надає можливість самим героям — представникам народної маси — висловитися про своє гірке життя, систему образів і лексику щедро черпає з ресурсів усно-розмовної народної мови, фольклорних джерел.Водночас не можна не помітити і оригінальності Кониського, своєрідності його стильової манери. На відміну від Марка Вовчка, яка у своїх ранніх оповіданнях немовби зливається з оповідачем, перевтілюється в нього, безпосередньо не втручається у розповідь, Кониський — натура іншого складу, енергійна, збуджена, запальна — активно виявляє своє авторське "я": то від свого імені веде розповідь, то виступає співбесідником героя-оповідача, то "коментатором" того, що розповідають ці герої-оповідачі .
Серед творів, у яких Кониський викривав і засуджував кріпацтво, доводив, що цей суспільний лад є антигуманним, таким, що позбавляє людину її природних прав, особливо вдалим є етюд "Протестант" (у першодруку: "Дмитро Книш").Плідними виявилися пошуки письменника й у сфері гумору і сатири (оповідання «Суддя Гарбуз», «Сікутор»). Найчастіше об’єктом сміху виступають представники місцевої влади та їх прислужники.
Найповніше талант О. Кониського розквітнув у белетристичних творах, якими він розширив проблематику, жанрово-стильові рамки української прози. В оповіданнях і повістях з «народного життя» характери детерміновані, конфлікти гостро соціальні. Ці твори багаті на типові узагальнення й позначаються умінням зображувати динаміку характерів. О. Кониський визнавав селянство не за об'єкт жалю, опіки, а за самостійну силу, що, долаючи лихі обставини, пробуджується до нового життя, проймається ідеями «громадівства», відсічі злу («Брати Чепіги»). Ранні оповідання написані під впливом соціальної прози Марка Вовчка, де розкрито антилюдяність кріпосницької системи. Антикріпосницький пафос проймає оповідання «Панська воля», «Дмитро Книш (Протестант)», «Хвора душа». Автор поетизував народні характери, їхню морально-етичну перевагу над представниками панівної верстви, виводив образи селян — протестантів («Козарський ланок (Спокуслива нива», 1899). Показав важку долю жінки — трудівниці («Наймичка», «Хоча б була постаті дожала!», «За плаху»). В типових постатях охопив усі суспільні верстви тогочасності.
Відображенню народного життя О.Кониський присвятив кілька десятків оповідань, якими розширив тематичні рамки української прози 60-90-х років. Ці твори відзначаються соціально-критичним спрямуванням, гуманним ставленням до «маленьких людей»; в них розкриваються картини селянських злиднів, важка доля жінки-трудівниці, життя різночинної інтелігенції («Наймичка», «Козарський ланок», «Баба Явдоха», «Антін Калина», «Доля одного письменника», «Тривога автора і видавця»). Часто письменник вдається до оповідної манери викладу, дає можливість самим героям висловитися про своє гірке життя. Систему образів і лексику він черпає з усно-розмовної народної мови, фольклорних джерел. Як натура енергійна, запальна О.Кониський у багатьох творах активно виявляє своє авторське «я», не лише малює життя й характери, а й дає власну оцінку, доповнюючи об’єктивне живописання зауваженнями, коментарями, ліричними відступами.
