Дисиміляція - такий тип комбінаторних змін, при якому з двох однакових (або подібних) звуків утворюються різні (далекі) за артикуляцією звуки, тобто це розподібнення артикуляції двох однакових або подібних звуків у межах слова, які при цьому втрачають спільні фонетичні ознаки.
Суть дисиміляції полягає в заміні в слові одного з двох однакових або подібних за артикуляцією звуків менш подібним. Це протилежний асиміляції процес, при якому відбувається заміна одного із двох однакових щодо способу творення приголосних на інший звук, відмінний щодо способу творення.
*кьто > кто > хто (після занепаду зредукованого у слабкій позиції поряд опинилися два проривні приголосні, перший з яких змінився на щілинний - відбулася дисиміляція). За напрямком дисиміляція буває:
- прогресивна - дисиміляція, при якій змінюється другий приголосний звук у сполучення двох, тобто змін зазнає наступний звук: срібло < срібро;
регресивна - дисиміляція, при якій змінюється перший приголосний у сполучення двох, тобто змін зазнає попередній приголосний: хто < кто, вести < ведти, лицар < рицар.
За розташуванням звуків, які взаємодіють, дисиміляція буває:
- контактна - така дисиміляція, при якій приголосні звуки, що розподібнюються, стоять поряд: хто < кто, вести < ведти.
- дистактна - така дисиміляція, при якій приголосні звуки, що розподібнюються, стоять на відстані: срібло < срібро, лицар < рицар.
Дисиміляція в сучасній українській літературній мові трапляється значно рідше, ніж асиміляція. Її наслідки спостерігають в таких випадках:
Зміна звукосполучення [кт] на [хт]: *[кьто] > [кто] > [хто]. Приголосні [к] і [т] проривні, внаслідок розподібнення проривний звук [к] замінився на фрикативний [х]. Отже, спільна ознака в творенні цих звуків зникла (Жовтобрюх).
- Зміна [чн] із [чьн] на [шн], що характерна для низки давніх слів української мови: рушник, рушниіія, мірошник, соняшник, сердешний, торішній (із *ручьникь, *м§рочьникь та под.). Розподібнившись із наступним [н], звук, [ч] втратив проривний елемент і змінився на фрикативний [ш]. Але більшість слів сучасної української літературної мови дисиміляції в групі [чн] не знає: значний, місячний, безпечний, пшеничний, нічний та ін., хоча в розмовному мовленні може бути: місяшний, пшенишний і под. (Жовтобрюх).
- Зміна [шш] і [жш] на [шч] і [жч] при творенні вищого ступеня порівняння прикметників: висший > вишший (звук [с] асимілювався приголосним [ш]: наступний шиплячий [ш] вплинув на попередній свистячий [с] і уподібнив його; відбулася асиміляція - регресивна, контактна, повна, за місцем і способом творення) > ви[шч]ий (орф. вищий) (другий фрикативний шиплячий [ш] змінився тут на африкату [ч], отже, відбулося розподібнення якісно однакових звуків: відбулася дисиміляція - прогресивна, контактна, за місцем і способом творення, на письмі відбита); низший > нижший (асиміляція звуком [ш] приголосного [з]) > нюісчий (дисиміляція в групі [жш]) (Жовтобрюх).
Сучасна українська мова зберігає наслідки давньої асиміляції в групах приголосних [дт], [тт], яка відбита в ній у чергуванні звуків [д] - [с], [т] - [с]: веду - вести, бреду - брести, кладу - класти, краду - красти, пряду - прясти, оповідати - повість, їда - їсти, мету - мести, плету - плести. Це явище виникло ще на спільнослов'янському грунті й зумовлено дією закону відкритого складу. Приголосні [д] і [т] змінилися на [с] у позиції перед [т], що належить до іншої морфеми. У такій позиції [д] і [т] закривали склад (*вед-ти, *плет-ти). Сполучення [ст]_належало до одного складу з наступним голосним (вє-сти. пле-сти). Саме тому закон відкритого складу й зумовив дисиміляцію в групі приголосних [тт] і зміну її на [ст], унаслідок чого попередній склад із закритого перетворився на відкритий: *плет-ти > пле-сти. У сполученні [дт] дзвінкий приголосний [д] спершу асимілювався наступним глухим [т], а потім вже змінився на [с], як і в первинному сполученні [тт] *вед-ти > *вет-ти > вести.
