«Декамерон» (італ. Il Decamerone, від грец. Δέκα «десять», ἡμέρα «день» - букв. «Десятиднев») - збірка ста новел італійського письменника Джованні Боккаччо, одна з найзнаменитіших книг раннього італійського Ренесансу, написана приблизно в 1352 -1354 роки. Більшість новел цієї книги присвячено темі кохання, починаючи від її еротичного і закінчуючи трагічним аспектами.
Назва книги «Декамерон» походить від грецьких слів грец. δέκα - «десять» і ἡμέρα - «день», буквально перекладається як «Десятиднев». Воно створене автором за грецьким зразком - на манер титулу одного з трактатів святого Амвросія Медіоланського - Hexaemeron («Шестиднев»). У Шестидневі, створюваних та іншими середньовічними авторами, зазвичай розповідалося про створення світу Богом за 6 днів. «Декамерон» теж книга про створення світу. Але твориться світ в «Декамерон» не Бог, а людським суспільством, - правда, не за шість, а за десять днів. Також мала вульгарно-простонародне прізвисько (підзаголовок) «Принц Галеотто» (італ. Principe Galeotto, букв. «Звідник»), яке натякало на ідейних супротивників Боккаччо, що намагалися довести, що «Декамерон» підриває підвалини релігії та моралі. Галеото - це лицар короля Артура Галехот, який сприяв взаєминам Джиневри і Ланцелота і згадується в «Божественної комедії» Данте. Її персонажі Франческа ді Ріміні і Паоло вперше цілуються під впливом читання цього фрагмента легенди («Одні ми були, був безтурботний кожен, Над книгою погляди зустрілися не раз ... і книга стала нашим Галеото ...», Пекло, V.). З Данте ім'я «Галеотто» увійшло в італійську мову як синонім звідника.
Композиція книги мозаїчна — кожна оповідка має завершений сюжет, а всі разом створюють своєрідну енциклопедію людських стосунків. Сюжети новел мандрівні, письменник творчо обробив міські анекдоти, античні сюжети і навіть арабські казки.
Композиція «Декамерона»: десятеро молодих людей, - сім жінок і три юнаки, - зустрівшися випадково в церкві, вирішили тимчасово залишити місто, оселитися в позаміських маєтках, осторонь від вогнища епідемії, і прожити цей час, поки лютує пошесть, якнайспокійніше, в розвагах, співах, а надто - в розповідях. Намір виконано, оповідачів десятеро, за містом вони лишаються десять днів, кожен з них щодня розказує по одній оповідці, отже, за допомогою цього композиційного принципу об'єднано сто оповідок. Назва твору знаходить своє пояснення саме тут. Декамерон - це грецьке словоутворення, значення якого - десятиденник. У збірці є ще одна організуюча рамка - авторське слово про твір. «Декамерон» відкривається переднім словом Боккаччо і завершується його післямовою.У післямові автор вказує на читацьке призначення твору. Він присвячує свій твір жінкам, які «не вигострили свого розуму науками». Особливість змісту «Декамерона»-це його енциклопедичність. У творі широко зображується повсякденне життя з усією розмаїтістю подій і людських вчинків, різноманітністю людських типів. Персонажами новел є люди усіх станів і соціальних прошарків тогочасного італійського суспільства. Новели різноманітні за тоном і настроями: одні сповнені комізму, інші - романтичності й трагізму, буття постає в них з усіма сврїми радощами і болями.
У «Декамероне» проблематика загальнолюдська і в той же час соціальна. Перша новела першого дня починається словами: «Повідають люди про Мушатте Францези, як зробився він зі значного і багатого купця лицарем і мав на заклик папи Бонифация їхати в Тоскану …». Перед читачем конкретні риси епохи, коли купці запанували і досягали дворянських титулів, але надалі йтиметься не про багатія Францези, а про бідного нотаріуса Шапелето, негідника, який є втіленням усіх можливих загальнолюдських недоліків. Всупереч усьому, Шапелето не лише знаходить в земному житті покровителя в особі найбагатшого купця Францези, а і після смерті ухитряється потрапити до святих, мощам яких поклоняються прихожани. Боккаччо не лише зображує злочинця-негідника, від природи жорстокого і злого, але і його громадську іпостась: законник, з часом завдяки жахливій брехні і передсмертній сповіді - навіть святий. Боккаччо створює «портрет в соціальному інтер'єрі», показуючи виникнення лжеавторитета.
В образі Шапелето намічені риси майбутнього Тартюфа, а також «святий Орберозы» («Острів пінгвінів» А. Франса), це образ великого узагальнення. Сатира Боккаччо спрямована проти багатьох статусів феодалізму : дворянських привілеїв, грубого насильства володарів, самодержавства і свавілля. Антиклерикальна сатира в «Декамероне» передусім спрямована проти релігійного аскетизму. Боккаччо охоче прощає гріхи юним черницям, які хитро обходять монастирські заборони, але жорстоко висміює лицемірних старих гріховодників.
Досить згадати новелу, в якій ігуменя монастиря вночі вибігає зі своєї келії, щоб упіймати на гарячому юну чорницю, і похапцем одягає на голову кальсони свого дружка (друга новела дев'ятого дня). Служителі церкви у Боккаччо - дармоїди, шахраї, розпусники і лицеміри, які прикидаються мудрецями і аскетами, письменник-гуманіст часто ставить їх в дуже комічні ситуації, висміюючи брехню різного сорту громадських лжеавторитетов.
З явною симпатією зображує епізоди земної любові, яка у нього завжди об'єднує плотське і духовне, і ніколи не виступає лише плотським інстинктом. Природному початку Боккаччо протиставляє неприродні закони суспільства, церковний аскетизм і заборони станового характеру.
Кожна новела “Декамерона”, як i вся збiрка в цiлому, має довершену художню структуру що сприяла наповненню традиційного жанру новели новим гуманістичним змiстом. У цьому розумiннi Боккаччо можна назвати творцем жанру новели.
У той час як в обрамляють новелах Боккаччо показує ідеальне культурне товариство, в оповіданнях проявляється реальне життя з різноманіттям характерів і життєвих обставин. Персонажі новел належать до різних соціальних прошарків. Характерна риса прози - підкреслення піднімає моральної сторони любові. Крім того, очевидно висміювання лицемірства та ласолюбства духовенства. Основні теми:
- Зразкові герої (особливо, новели VI і X днів): володіють інтелектом, дотепністю, цивілізованістю, а також щедрістю і люб'язністю.
- Релігійна тематика з рідкісними, але вельми отруйними антиклерикальними зауваженнями
- Любовні історії - найбільша. Новели від забавних і непристойних до воістину трагічних
- Вік - автор висміює розважливість і лицемірство старих, вихваляючи непідробленість почуттів юних
- Жінки - в тому числі матері
- Глузування та іронія (особливо, новели VII і VIII днів)
