Середньові́ччя — період європейської історії від 5 століття до епохи Відродження та Реформації, кінець 15 століття — початок 16 століття(476р). Також Середньовіччя називали «темними віками».
Середньовіччя пов'язують не лише з великими географічними відкриттями, а й із черговою хвилею переселення народів, завоюванням турками-сельджуками Візантії та падінням Константинополя (1453). Тож Середньовіччя — колиска державності й самобутньої культури багатьох народів світу.
Ще однією характерною ознакою Середніх віків була докорінна зміна ставлення багатьох народів до релігійних вірувань. Ніколи ні до, ні після того релігія не мала такого величезного впливу як на окрему людину, так і на людство загалом. У середньовічній Європі сформувалася теоцентрична картина світу, де центральне місце посідала не людина, а Бог.Також середньовічний світогляд складали такі компоненти:Дуалізм офіційної та народної культур. Дуалізм земного і духовного: люди вірили, що тіло гріховне, тому життя треба прожити якомога правильніше, щоб потрапити в рай.Символічність і алегоризм – люди у будь-яких проявах матеріального світу бачили божественне одкровення, яке потрібно було витлумачити.Ескатологічність – віра в кінець світу.Ієрархічність – піднятися по соціальній драбині було майже неможливо.
Середньовіччя в сучасній періодизації всесвітньої історії охоплює час від краху Західної Римської імперії в V ст. до епохи Великих географічних відкриттів (рубіж XV—XVI століть), причому повне панування саме середньовічного типу культури в Європі зв'язують не з усім періодом, а з V—XIII ст. Потім в Італії зароджується перехідна культурна епоха — Відродження, що охоплює кінець середньовіччя і початок Нового часу.
Раннє середньовіччя (кінець V ст. — середина XI ст.): велике переселення народів, створення варварських держав. Характерним є економічний та культурний занепад, безграмотність. Каролінське відродження(сер. 7-10 ст.) – Карл Великий обєднав багато територій, провів реформу письма. Його нащадки поділили їх і утворили 3 держави: Франція, Італія, Німеччина.Високе(класичне) середньовіччя(11-14 ст.). Активна урбанізація міст Європи. У Європі зявляються університети. Час розквіту феодального суспільства, поширення освіти та культурного розвитку.Пізнє середньовіччя(кін. 14-16 ст.) – перехід до Ренесансного світогляду. Послаблення впливу церкви.
Першими ознаками середньовічної літератури стали поява християнських євангелій (1 століття), релігійнихгімнів АмвросіяМедіоланського (340397),творів АвгустинаБлаженного («Сповідь», 400 рік;«Про град Божий», 410–428 роки).
Зародження і розвиток літератури Середньовіччя визначається трьома основними факторами: традиціями народної творчості, культурними впливами античного світу і християнством.
Періодизація середньовічної літератури.
Поділ європейської середньовічної літератури на періоди визначається етапами суспільного розвитку народів у цей час. Вирізняються два великих періоди:раннє Середньовіччя — період літератури розкладу родового ладу (від 5 століття до 9-10 століття);зріле Середньовіччя — період літератури розвинутого феодалізму (від 9-10 століття до 15 століття).Раннє Середньовіччя.Література цього періоду досить однорідна за своїм складом і складає єдине ціле. За жанром це архаїчний (міфологічний) та героїчний епос, що представлені поетичними пам'ятками кельтів (давньоірландські сказання), скандинавів («Старша Едда»,саги, поезія скальдів), а також англосаксів («Беовульф»). Архаїчний епос позначає добу переходу від міфологічного до історичного світосприйняття, від міфу до епосу. Проте йому ще притаманні численні казково-міфічні риси. Герой архаїчних епічних творів поєднує в собі риси богатиря та чаклуна, які споріднюють його з першопредком.Окремо існувала література латинською мовою, переважно християнського характеру (Августин Блаженний).Зріле Середньовіччя.У цю добу література стає більш диференційованою, що ускладнює її порівняльно-історичний опис. Приблизно до 13 століття чітко виформовується три особливих літературних потоків, що розвиваються паралельно: релігійна література, народна література (класичний епос) та феодально-лицарська література (куртуазна поезія і епос). Ці напрями не були ізольовані, між ними завжди зберігався зв'язок і виникали складні проміжні утворення. Хоч вони й мали протилежний характер, їхні закони, форми і шляхи розвитку своєрідні. З 13 століття в Європі швидко починає розвиватися ще один напрям: міська література.
