Паризький університет виріс із кафедральної школи собору Паризької Богоматері, і його датою заснування називають 1215 рік. З організаційної точки зору Паризька (теологічної спрямованості) відзначалася переважанням магістерської гільдії . Термін навчання у Паризькому університеті визначався тривалістю у 6 років. Спостерігалася загальна тенденція до його скорочення. Вступ допускався з 14-15 років, а мінімальний вік особи для отримання ступеня магістра у Парижі становив 20 років Ступінь бакалавра можна було отримати через чотири роки навчання, з яких перші два відводилися на слухання лекцій і відвідування диспутів. Наступні два роки передбачалася безпосередня участь у диспутах під керівництвом магістра, до якого студент прикріплювався на час навчання, і в будинку якого міг проживати (на відміну від університетів Італії, де магістри жили самостійно як члени коледжів чи гільдій). Отже, офіційними формами навчання вважалися лекції (поділялися на магістерські (звичайні) й бакалаврські (оглядові), диспути і репетиції. Останні виконували контрольні функції. Серед неофіційних – класи для повторення матеріалу, приватне викладання тощо. Усі заняття велися латинською мовою . У Паризькому університеті читали лекції викладачі, серед яких були – книготорговці, переписувачі рукописів, виробники пергаменту, пір’їн, чорнильного порошку, аптекарі тощо. У довгій боротьбі з міською владою, університет домігся самоврядування: він мав виборних керівників держави і власний суд. Паризькому університетові незалежність від світської влади була надана в 1200 році грамотою короля Філіппа II Августа Викладачі університету створили об'єднання з предметів – факультети. На чолі їх стояли декани. Викладачі і студенти обирали ректора – керівника університету. Середньовічна вища школа мала зазвичай три факультети: юридичний, філософський (богословський) і медичний . Але якщо підготовка майбутнього юриста чи медика займала 5-6 років, то майбутнього філософа-богослова – цілих 15 років. Та перш ніж опанувати один із трьох факультетів, студент мав закінчити підготовчий – артистичний факультет (на ньому вивчали «сім вільних мистецтв»). При цьому до середини ХІІІ ст. перелік вільних мистецтв пережив певні зміни. Зокрема, в нього ввійшли три філософії: натуральна, моральна і метафізична. Крім того, тривіум і квадривіум, як і окремі дисципліни цих груп, розвивалися нерівномірно. Наприклад, граматика і логіка витіснили у тривіумі риторику. Така різнорідність пояснювалася відмінністю у взаємовідносинах факультету мистецтв із вищими факультетами. На заняттях студенти слухали й голосували, записували лекції професорів і магістрів. Освіченість викладача виявлялася у його вмінні роз’яснити прочитане, пов’язати його із вмістом інших книжок, розкрити сенс термінів та наукових понять. Крім лекцій проводилися диспути суперечки з заздалегідь висунутим питанням. Гарячі за напругою, вони переростали в рукопашні сутички між учасниками.
У XIII ст. Паризький університет, безсумнівно, обіймав передові позиції в області теології і спекулятивної філософії. Важливою подією у житті цього університету була організація навчальних закладів, створюваних новими чернечими орденами. Орден проповідників, відомий як домініканський, виявив цілком зрозумілий інтерес до вивчення теології. Курс теології викладався спочатку протягом максимально восьми років, проте мав тенденцію подовжуватись. Після закінчення курсу на факультеті мистецтв, і кілька років викладання, студент присвячував чотири роки вивченню Біблії і два – вивченню «Сентенцій» Петра Ломбардського ]. Після цього міг стати бакалавром й протягом двох років читати лекції з Біблії, а протягом одного року – по «Сентенціям». Ступінь магістра або доктора він отримував ще через чотири – п'ять років. У 1210 році місцевий собор у Парижі під загрозою відлучення заборонив використовувати на факультеті мистецтв твори Аристотеля з «Природної філософії». У 1215 році статут Паризького університету заборонив професорам факультету мистецтв читати лекцій з творів Аристотеля, присвяченим метафізиці і філософії природи, чи з їх викладам []. У 1245 році Інокентій IV скасував заборони 1210 і 1215 років, і у Парижі знову почали читатися лекції з усіх відомих творів Аристотеля.
У XIV-XV ст. з’являються так звані колегії (звідси – коледжі) Спочатку так називали гуртожиток для студентів. З часом в них також стали проводитися лекції і диспути. Колегія, яку заснував Робер де Сорбон, поступово розрослася і надала свою назву всьому Паризькому університетові.. У 1970 році Паризький університет реорганізований у самостійну мережу університетів. До 1985 року у ньому налічувалося 230 тисяч студентів. У 1972 році університет Парижа було реорганізовано в 13 університетів, що розрізняються за напрямками навчання. Вони відносяться до 3 академій Парижа та Іль-де-Франс. 4 з цих університетів розташовані в історичних будівлях Сорбонни, решта – в інших кварталах Парижа і його передмістях
