Процес становлення особистості одержав назву «соціалізація». Сутність цього процесу полягає в набутті неповнолітнім соціального досвіду позиціонування себе як члена суспільства та малих соціальних груп, а також адекватного сприйняття статусів та поведінки інших.
Для неповнолітніх правопорушників характерними є такі риси морально-психологічної та емоційно-вольової сфери: скептичність і байдужість щодо інших, відсутність інтелектуальних інтересів, емоційна нестійкість, дуже низький рівень законослухняної поведінки, жорстокість, підозрілість, тривожність, депресивність, низький самоконтроль, гіперзбудженість, фрустрація і низька самооцінка.
Поширеними є орієнтація на зовнішню підтримку і тенденція перекласти відповідальність за вчинки на інших. Це обумовлює домінування таких особистісних рис, як емоційна напруга, невпевненість у собі, підвищена чутливість до думок оточуючих, а також залежність від їх впливу.
При характеристиці причин і умов злочинності неповнолітніх на сучасному етапі розвитку нашого суспільства необхідно розглядати особливості дії загальних криміногенних процесів, явищ і ситуацій з урахуванням соціального статусу підлітків і їх соціально-психологічної характеристики як контингенту, що знаходиться в процесі активного формування особистості і в специфічних умовах життєдіяльності.
Формування негативних соціально-психологічних властивостей особи неповнолітнього, які можуть обумовити в певній ситуації вчинення злочинів, відбувається під впливом наступних причин:
1. Негативний вплив у сім’ї. В 30-40% випадків констатується наявність прямого негативного прикладу неправомірної поведінки з боку батьків або інших старших членів сім’ї: зловживання алкоголем, грубість, аморальна поведінка. З іншого боку, потурання, непомірне задоволення матеріальних потреб, звільнення від будь-яких обов’язків неповнолітніх формують у підлітка егоїзм, почуття безвідповідальності, вседозволеності.
2. Негативний вплив найближчого оточення. Відзначено, що підлітки з негативною поведінкою, як правило, об’єднуються в групи для спільного проводження часу. При цьому вони всіляко намагаються слідувати зовнішньому вигляду і поведінці «лідерів». Саме із груповою поведінкою пов’язані виникнення й існування молодіжних кримінальних субкультур.
3. Підбурювання з боку дорослих злочинців. Вибіркові дослідження свідчать, що в 20-30% випадків неповнолітні вчиняли злочини під безпосереднім впливом, «порадами» повнолітніх злочинців.
4. Неконтрольоване демонтрування по телебаченню кінопродукції, що пропагує культ насильства.
5. Недоліки в організації дозвілля.
Одним із найважливіших етапів протидії злочинності неповнолітніх вважається її рання профілактика, оскільки вона є найбільш ефективною, оскільки спрямована на усунення і нейтралізацію джерел криміногенного впливу, які ще не встигли згубно вплинути на неповнолітню особу, або на зняття відносно слабких дефектів її особистості, що ще не перетворилися в стійку позицію (О. Г. Кальман).
В Україні діє достатня нормативно-правова база попередження злочинності неповнолітніх, функціонують необхідні органи та служби відповідно до Закону України «Про органи та служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей».
У 2009 році була прийнята Загальнодержавна програма «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року. В якій, зокрема, визначені основні напрями профілактичної діяльності з метою запобігання правопорушенням у дитячому середовищі, а саме: профілактика правопорушень з боку дітей, значне зменшення кількості злочинів, вчинених дітьми, приведення умов їх утримання у спеціальних установах для дітей у відповідність до міжнародних стандартів, зокрема положень Мінімальних стандартних правил ООН щодо здійснення правосуддя відносно неповнолітніх. З метою належного виконання Україною взятих на себе міжнародних зобов'язань у частині забезпечення дітям особливого піклування та допомоги з боку держави, а також з огляду на рівень злочинності неповнолітніх у 2011 році була схвалена Концепція розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні.
70.