Політичний та соціально-економічний розвиток Чеської Республіки в 90-х роках ХХ - на початку ХХІ ст.

Проголошення незалежності різні верстви чеського суспільства сприйняли з розумінням, а розпад ЧСФР у цілому був зустрінутий досить стримано, принаймні не як щось трагічне. Серед більшості чехів існувала переконаність у тому, що «розлучення» із Словаччиною підвищить шанси інтеграції їхньої країни в західноєвропейські структури. Тим більше, що для цього Чехія мала багато необхідних як економічних, так і людських ресурсів. Так, саме тут була зосереджена левова чистка паливної, енергетичної, металургійної, машинобудівної промисловості колишньої федерації, а також виробництво конкурентоздатних товарів (взуття, фарфор, художнє скло, пи­во). А ще в період існування єдиної країни чеські підприємства «доводили» до певної якості ту частину словацьких виробів, яка йшла на експорт.

З перших кроків існування Чеської Республіки ЇЇ економічні й політичні вектори дедалі більше спрямовувалися в бік Захо­ду. Квінтесенцією цієї орієнтації було прагнення стати членом ЄС і НАТО. Задля досягнення поставленої мети чеські війсь­кові підрозділи у складі миротворчих сил були відправлені до Хорватії, а в армії розпочалася структурна перебудова, Чехія приєдналася до програми НАТО «партнерство заради миру».

Завдяки успіхам здійснення економічних реформ Чехію відра­зу обрали за об'єкт для інвестицій не тільки багаті сусіди -Німеччина та Австрія, а й інші країни Заходу. Наявність в країні висококваліфікованої дешевої робочої сили стимулюва­ла західних інвесторів вкладати кошти в її промисловість. Заохоченню іноземного капіталу сприяли помірковані заходи влади. Так, було прийнято закон про банкрутство збиткових підприємств (квітень 1993); уже під час проведення другого етапу приватизації на продаж були виставлені пивоварні ком­панії, підприємства  комунального обслуговування та  інших

 

У 1993 р. завершився перший (купонний) етап приватизації і майже 80 % населення стало власниками акцій. Після завер­шення другого етапу (кінець 1994), коли майже шість мільйонів громадян вклали свої купони безпосередньо в ті чи інші під­приємства, державна власність становила лише 35 %, а май­же 60 % ВВП країни вироблялося вже в приватному секторі. У період здійснення ринкових трансформацій уряд В. Клауса виконував регулятивну роль, використовуючи як головні важе­лі або економічні, або адміністративні засоби. Так, державні органи надавали всебічну підтримку дрібному й середньому підприємництву, а за 1994 р. було здійснено десять різних дер­жавних програм для розвитку цього бізнесу.

У Чехії сформувалася багатопартійна система. Для струк-туризації парламенту було прийнято закон про встановлення п'ятивідсоткового бар'єру для партій, які прагнуть потрапити до його складу. За підсумками парламентських виборів, у червні 1996 р. СДПЧ отримала 26,5 % голосів, ГДП - 23,4 %. П'ятивідсотковий бар'єр також подолали ГДА, ХДУ та КПЧМ. Однак на цей раз лідер ГДП В. Клаус сформував уряд, що спи­рався на парламентську меншість. Але завдяки досягнутій угоді головою парламенту став лідер СДПЧ М. Земан.

Після викриття в грудні 1997 р. оборудок з грошима вибор­чого фонду ГДП з уряду В. Клауса вийшли члени коаліції, що призвело до його відставки. Новий кабінет очолив безпар­тійний І. Тошовський, а через місяць президентом Чехії було переобрано В. Гавела.

За підсумками дострокових парламентських виборів, у червні 1998 р. СДПЧ здобула 32,3 % голосів, а ГДП - 28 %. Однак, незважаючи на це, новий уряд однопартійної меншості очолив лідер СДПЧ М. Земан. Все це могло статися лише за угоди між двома провідними політичними силами: соціал-демо­крати очолили уряд, а головні посади в парламенті дісталися ГДП. Водночас було домовлено про співробітництво обох партій у парламенті при голосуванні про довіру уряду.

 

Народився в родині службовця в Коліші (Середня Чехія). У 1963-1964 pp. - функціонер Чехословацької спілки молоді. У 1964-1968 pp. - слухач Вищої еко­номічної школи в Празі. У 1968-1969 pp. - учасник ре­форматорського руху. У 1970 р. виключений з лав КПЧ та знятий з посади наукового працівника Інституту економіки АН ЧССР. У 70-80-ті pp. - учасник диси­дентського руху, а у 1989 р. - «оксамитової революції». У 1990 р. - депутат Федеральних зборів. З 1992 р. -член СДПЧ. З 1993 р. - голова СДПЧ. У 1998-2002 pp. -прем'єр-міністр Чехії.

За стратегічний напрямок своєї політики правлячі кола Чеської Республіки обрали трансформацію в промисловості, сільському господарстві та у фінансовій сфері. Так, приватний сектор у 2001 р. становив уже 75 % економіки країни. У влас­ності фонду національного майна залишалися великі під­приємства паливно-енергетичного та військово-промислового комплексів, металургійної, частково машинобудівної та хіміч­ної промисловості, залізничного транспорту, зв'язку.

У фінансово-банківській галузі поряд з п'ятьма великими державними банками (80 % капіталу) виникло декілька десятків комерційних (половина за участі іноземного капіталу).

Досить сприятливі стартові умови привели Чехію до групи країн у Центрально-Східній Європі, яким здійснення переходу до ринкових відносин дало змогу уникнути гіперінфляції та ма­сового безробіття, а за допомогою вмілого державного регу­лювання вдалося запобігти дестабілізації в соціальній сфері. І хоча середній рівень зарплати по країні становив близько 350 доларів, він ще суттєво різнився в різних верств населен­ня, а для досягнення рівня життя країн ЄС Чехії знадобиться принаймні ще понад десять років.

У другій половині 90-х років у чеському експорті (близько 64 %) та імпорті (понад 70 %) домінували країни Заходу. Першим торговельним партнером Чехії стала Німеччина (36,5 % експорту та ЗО % імпорту). У цілому ж країна, йдучи до західноєвропейських структур, значною мірою спиралася на

 

Європейські країни з «перехідною економікою» займають у чеських зовнішньоекономічних показниках друге місце (ЗО % експорту та 23 % імпорту). Традиційними її партнерами є Польща, Угорщина, Словаччина, а також Росія, Україна та Словенія. У 1999 р. був підписаний чесько-словацький договір про остаточний розподіл майна колишньої федерації.

У квітні 1995 р. Чехія та Україна уклали договір про добро-сусідство і співробітництво, який сприяв розвитку різнобічних відносин між обома країнами.