«Гаргантюа й Пантагрюэль» – це теперішня енциклопедія гуманістичних ідей, що відбиває всі сторони суспільного буття: ‘питання державного устрою й політики, філософії й релігії, моралі й педагогіки, науки й освіти. Для Рабле’человек з його правом на вільне, радісне, творче життя перебуває в центрі миру, і саме тому письменника найбільше цікавить проблема виховання нової людини. У главах, присвячених Гаргантюа, Рабле нещадно висміює середньовічну схоластичну педагогіку, протиставляючи їй в особі Понократа нову, гуманістичну систему виховання: спостереження й вивчення природи й життя, сполучення теорії із практикою, наочне навчання, гармонійний розвиток як розумових, так і фізичних здатностей людини. Протягом усього роману Рабле виступає як завзятий пропагандист і блискучий популяризатор естественнонаучних знань. Герцен помітив із цього приводу, що «Рабле, що дуже жваво розумів страшну шкоду схоластики на розвиток розуму, поклав в основу виховання Гаргантюа природничі науки».
Рабле зло осміює середньовічний суд, феодальні війни, стару систему виховання, усяку схоластику, богословську метафізику й релігійний фанатизм.
Його педагогічні ідеї, близькі до еразму Роттердамскому яскравіше всього виражений у картині виховання Гаргантюа. У нього два вчителі. Перший педант Тубал Олоферн знає тільки зубріння. Гаргантюа за 5 років і 3 місяці зазубрює абетку. Так само засвоювалися й інші книги. Але батько помітив, що користі ні, хлопчик тільки дурніє. Другий учитель Понократ (влада праці). Осмислене засвоєння знань, цікаве заняття, зв'язок із практичним життям. Прогулянки – зірки, сонце, обід – злаки й тварини, арифметика – карти, чергуючи заняття й відпочинок, вивчають ремесла, гру на музик інструментах, физич вправи. Гаргантюа стає добрим і розумним. Вихована людина тягнеться до добра. Цей останній подбав про те, щоб хлопчик не стільки заучував, скільки осмислено засвоював знання, щоб ученье було для нього не тягарем, а цікавою й приємною розумовою розвагою, щоб знання були тісно пов'язані із практичним життям
Вихований таким чином, Гаргантюа стає добрим і розумним правителем. Він піклується про благо своїх підданих, заохочує друкарство, привітає вивчення стародавності. Гаргантюа сам заявляють: "Держави будуть щасливі тоді, коли королі будуть філософами або філософи королями". Марнослів'я й шарлатанство схоластиків осміюються в Рабле у всіх формах і аспектах - у сміховинному мовленні магістра Ианотуса де Брагмардо, що благає Гаргантюа повернути викрадені їм дзвона, в описі філософського диспуту, що вів Панург із приїжджим англійцем, пояснюючись винятково жестами, у зображенні царства Квінтесенції й т. п.
Викриваючи всю низькість і дурість середньовічних установ і понять, Рабле протиставляє їм новий, гуманістичний світогляд, для якого, у його розумінні, найбільш характерна вимога волі людської особистості від усяких уз, стихійний матеріалізм і антифеодальні тенденції. Якщо у своїй педагогічній системі Рабле висуває принцип рівномірного гармонійного розвитку щиросердечних і фізичних властивостей людини, то все-таки саме останні він уважає первинними. Земля, плоть, матерія для нього - основи всього сущого.
Телемське абатство — утопічна ідея, вперше оприлюднена в першій книзі письменника і ченця Франсуа Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель».
З описом Телемського абатства читачі зустрічаються в розділах з LII по LVII в першій книзі. Телемське абатство за думкою Рабле було абсолютною протилежністю до поширених тоді католицьких монастирів - не мало фортечних мурів, жодного обмежуючого статуту тощо. Але споруди були. За описом Рабле абатство мало «дев'ять тисяч триста тридцать дві житлові кімнати, кожна з яких мала власні кабінет, гардероб, туалет і капличку». Комплекс самого абатства був укомплектований книгозбірнями та галереєю з фресками, а також мав арену, іподром, театр, басейн, лазні, парк та звіринець, сад с плодовими деревами та манежі...
Тому абатство почали уявляти на кшталт замку доби французького відродження - замку Боніве або Шамбор і таке абатство вже не мало нічого спільного із середньовічним монастирем. Відсутність статуту не передбачала однак, сваволі. Мешканці нечуваного абатства керуються у власному житті в абатстві божою волею і видкидають волю диявола. Всі мешканці добре виховані, освічені, доброзичливі. Звідси такий комплекс споруд як іподром, театр, басейн, лазні, парк та звіринець, сад с плодовыми деревами и манежи, не потрібні пересічним ченцям і не характені для католицького монастиря.
Найдивнішим було прийняття в абатство чоловіків і жінок разом, котрі «відрізнялись красою, пристрастю і чемністю». Замість суворих і обмежуючих обітниць та збереження цнотливості наголошувалась заборона жінкам уникати зв'язків з чоловіками. Оголошувалось, «що кожен може шлюбитися за законом, бути забезпеченим, користуватись повною свободою». Єдиним принципом абатства був закон — «Роби, що бажаєш». Але тільки вихована і добре освічена людина зі здоровим глуздом здатна робити, що бажає в межах затвердженої волі Верховного Бога.
Залишалось незрозумілим, хто захищав цей рай за відсутності фортечних мурів і хто обробляв землю, відслідковував і підтримував законність, запасав харчі і виконував всі роботи з утримання величезного закладу. Бо це заклад обмеженої кількості аристократів...
Утопічність робила опис Телемського абатства — пародійним. Використані звичні назви «абатство»,«ченці », але їхній зміст перекручений і наповнений відверто нехристиянським, гуманістичним змістом. Це була солодка мрія і абсурд водночас при збереженні привабливості ідеї.
Рабле ввійшов в історію літератури як великий майстер мистецтва комічного, стихією його роману є сміх. У творі нема трагічного сприйняття світу, всі турботи, тривоги, лихо і злигодні переключаються в план комічного, потішного. Викриваючи войовничу реакцію, Рабле «вбирає чудовисько в такий сміховинний одяг, який повинен знищити страх перед ним, повернути сучасникам бадьорість, мужність і почуття перспективи»(2). Письменник вважав, що веселість - це нормальний, природний стан людини, який вона повинна завжди підтримувати в собі. У віршовому звертанні до читача, яким відкривається «Гаргантюа і Пантагрюель», автор наголошує, що завдання книги - розвеселити читачів, які через злигодні життя втратили здатність сміятися, і тим повернути їх до природного стану - «сміятися людині властиво». Тому сміх Рабле не однотонний. «Своєрідність раблезіанського сміху... полягає якраз в його багатоликості, в тому, що він включає в себе і жорстокість нападаючого, і торжество переможця, і бездумність веселого: і радість, і гнів, і знущання, і забаву одночасно»(3).
