Японія використала свою участь у Першій світовій війні на боці Антанти, щоб значно посилити свої економічні і зовнішньополітичні позиції. Вона захопила німецькі колонії на островах Тихого океану і орендні території в Китаї.
Під час війни, скориставшись сприятливими обставинами, Японія суттєво розширила збут своїх товарів у Азії, Африці, Латинській Америці. Вигідна торгівля принесла величезні прибутки концернам Міцуї, Міцубісі, Сумімото, Ясуда та ін. Так, капітал банку Міцуї за роки війни зріс у 5 разів, банку Сумімото - у 2 рази.
В 1914 р. золотий запас Японії оцінювався у 350 млн. ієн, в
1919 р. його вартість перевищила 2 млрд. ієн. Японія виступила кредитором країн Антанти і надала Англії, Франції та Росії (до Жовтневої революції) позики на суму 500 млн. ієн. Вона перетворилася на серйозного конкурента на світовому ринку для
Великобританії та СІЛА.
Зросла економічна могутність японських монополій, які збагатилися за рахунок воєнних замовлень, а також дістали можливість розширити виробництво товарів для збуту за кордон. Валовий національний продукт за 1914-1919 рр. зріс у 5 разів, з 13 до 65 млн. ієн. Продукція японської текстильної промисловості по вартості збільшилась майже в 4,5 рази, машинобудування - в 5,5 рази, металургії - в 6 разів і т.д.Незважаючи на економічне піднесення Японії внаслідок війни, народні маси країни переживали труднощі та зубожіння. Ціни на промислові товари підвищились на 120-300%, на продовольство -на 80-100%. Влітку І^ІІ? р. в Японії відбулися «рисові бунти» — масові народні виступи Дроти росту цін на основний продукт харчування широких верст? населення - рис. Загальна кількість їх учасників досягла 10 мли. чол. В них взяли участь робітники, селяни, ремісники, студенті». В 35 префектурах країни голодні люди громили рисові магазині, склади, будинки спекулянтів. Основною вимогою був продаж риру за доступними цінами. Почались сутички повсталих із поліцією та військами, які тривали два місяці. Народні виступи мали стихійний і неорганізований характер і зазнали поразки. Близько 8 тис. чол. постали перед судами і були засуджені до страти, до тривалих строків ув'язнення і каторжних робіт. Власті заборонили будь-які публікації на цю тему.
Безпосередньо після закінчення світової війни Японія намагалася закріпити свої здобутки. Паризька мирна конференція передала їй права на Каролінські, Маріанські і Маршаллові острови, що належали Німеччині, і на китайську провінцію Шаньдун.
Японія взяла активну участь в антирадянській інтервенції на Далекому Сході. Вона претендувала на російські території, на особливі права і привілеї в Росії. Її розрахунки не виправдалися через поразку антирадянських сил.
Боротьба між демократією і авторитаризмом у 20-х роках XX ст.
Головним завданням у внутрішній політиці було ослаблення соціальної напруги і досягнення стабільності. В політичному плані Японія була конституційною монархією. При владі стояли консервативні буржуазно-поміщицькі партії, які захищали інтереси фінансової олігархії, великої буржуазії, поміщиків, генералітету. В уряді важливі пости займали ставленики концернів, представники мілітаристських кіл.
У 1919-1925 рр. в Японії точилася боротьба за ослаблення жорсткого контролю держави над суспільством, за демократизацію громадського життя. Студенти, інтелігенція, дрібна буржуазія, робітники створювали політичні партії, товариства, спілки ліберальної, соціалістичної, комуністичної, анархістської спрямованості. Як правило, вони існували недовго і заборонялися властями під різними надуманими, навіть безглуздими приводами. Кілька разів проти лівих організацій та їх діячів проводилися репресивні кампанії.
Великого розмаху набув рух за загальне виборче право. Після масових демонстрацій у Токіо в 1919 р. був прийнятий закон про зниження майнового цензу на виборах у парламент. Це привело до збільшення кількості виборців з 1,5 до 3 млн. чол. (прикількості населення 56 млн. чол.). В 1925 р. парламент прийняв закон про загальне виборче право для чоловіків. Закон визначав віковий ценз для виборців - ЗО років і Денз осілості - 1 рік, що збільшувало кількість виборців до Ї.З млн. чол. Цей закон відповідав інтересам буржуазії, бо давав їй можливість потіснити в державному апараті військово-феодальні елементи. Закон
набирав чинності в 1928 р. І
Одночасно був прийнятий і набрав чинності негайно закон про захист громадського спокою, який с'гіали називати «законом про небезпечні думки». Він визначав покарання через тюремне ув'язнення строком на 10 років для членів організацій, які ставили за мету зміну існуючого ладу або ліквідацію приватної власності. Закон часто застосовувався проти демократичних сил.
У 1927 р. до влади прийшов кабінет генерала Танака, головним завдаяням якого стало проведення «твердого курсу», «курсу броньованого кулака» у внутрішній і зовнішній політиці.
25 липня 1927 р. Танака подав імператору меморандум -програму завоювання японським мілітаризмом світового панування. «Заради самозахисту і заради інших Японія не зможе усунути труднощі в Східній Азії, якщо не буде проводити політику «крові й заліза», - говорилось у меморандумі. Він передбачав захоплення Маньчжурії, Монголії, Китаю, Індії, країн Півден-но-Східної Азії, ряду територій СРСР. «Після цього, - писав Танака, - ми повинні розгромити СІЛА».
Всередині країни кабінет Танака спрямував свій удар проти демократичного руху. В березні 1928 р. в ЗО префектурах були заарештовані понад 1 000 членів робітничо-селянської партії. Ліги пролетарської молоді, лідерів профспілок. Через рік ці організації були'заборонені.
Танака вимагав від парламенту внести до «закону про небезпечні дуійки» положення про смертну кару. Парламент відхилив вимогу генерала, але він домігся призначення смертної кари за «небезпечні думки» імператорським указом.
Політика кабінету Танака означала наступ реакційних сил і
японського мілітаризму.
Військові путчі 30-х років XX ст. Встановлення мілітаристського режиму
Світова економічна криза 1929-1933 рр. завдала відчутного удару по господарству Японії і стала поштовхом до активізації її агресивної зовнішньої політики. Всередині пануючих класів посилились суперечності. Дрібна й середня буржуазія не витримувала конкуренції з монополіями і розорялась. Японські монополії поділялись на «старі» та «нові» концерни. До «старих» належали концерни Міцуї, Міцубісі, Сумімото. «Нові» концерни виникли в роки Першої світової війни у військових галузях промисловості і мали тісні зв'язки з мілітаристськими колами. Їх слабкою стороною'була відсутність достатньої фінансової бази і залежалежність у фінансовому відношенні від «старих» концернів. І «старі», і «нові» концерни були зацікавлені у фашизації країни і в зовнішній експансії.
З «новими» концернами був тісно пов'язаний середній і молодший офіцерський склад японської армії, так зване «молоде офіцерство»; Пі люди переважно походили з дрібнобуржуазних верств, які особливо страждали від труднощів кризи, і виражали їх настрої. Воєнщину також не задовольняла модернізація армії, під час якої було скорочено кілька тисяч офіцерів, а решті зменшено платню. Вона вважала, що парламент і партійні уряди не здатні проводити ефективну зовнішню і внутрішню політику.
Виник союз «молодого офіцерства» і «нових» концернів, який являв собою японський різновид фашизму. Його соціальну основу складали дрібнобуржуазні верстви. Низовими осередками фашистського руху були націоналістичні організації, чорносотенні групи, гангстерсько-терористичні товариства, в тому числі і в армії. Так, офіцери з центрального апарату армії створили таємне «Товариство цвітіння вишні», яке виступало за встановлення військової диктатури, загарбання Маньчжурії і Монголії. Дуже агресивно себе поводила Група імператорського шляху. «Молоде офіцерство» висунуло такі програмні вимоги: вірність імператору, розпуск парламенту, обмеження діяльності «старих» концернів, завоювання «життєвого простору» в Східній і Південно-Східній Азії. З початку 30-х років «молоде офіцерство» постійно влаштовувало змови і терористичні акти.
В травні 1932 р. «молоді офіцери» організували перший фашистський путч. Вони вбили прем'єр-міністра Інукаї, здійснили напад на управління поліції, кинули бомби в приміщення банків, штаб-квартири «старих» концернів. У керівників путчу знайшли список осіб, яких путчисти збиралися вбити. Це були відомі парламентарі, діячі політичних партій, представники «старих» концернів. Виступ був придушений, але він мав серйозні наслідки для парламентаризму. Фашистські елементи домоглися змін на свою користь у порядку формування уряду. З 1932 р. і до капітуляції Японії в 1945 р. він формувався виключно з представників воєнно-бюрократичних кіл і називався «надпартійним кабінетом». «Старі» концерни висували свого представника на пост міністра фінансів, а «нові» концерни - на пост військового міністра.
У лютому 1936 р. відбувся другий путч «молодого офіцерства». Змовники захопили парламент, військове міністерство, головне управління поліції. Були вбиті недавній прем'єр-міністр адмірал Сайто, міністр фінансів, головний інспектор військового навчання. Прем'єр-міністр Окада врятувався випадково. Центральні райони Токіо три дні знаходились в руках путчистів, але їх не підтримали ні Токійський гарнізон, ні населення. Цей виступ «молодого офіцерства» також був ліквідований.
В японському суспільстві збереглися значні сили, які виступали проти фашистського режиму. Це яскраво засвідчили парламентські вибори 1936 р. За партії та організації, що висували антифашистські лозунги, проголосувало 5 млн. виборців. Мілітаристські елементи добились розпуску парламенту, але позачергові вибори 1937 р. дали подібні результати. Скориставшись початком війни в Китаї, воєнщина встановила свою диктатуру і отримала необмежені повноваження.
Зовнішня політика
З 1931 р. японські правлячі кола почали реалізацію своїх експансіоністських планів, захопивши Маньчжурію. Вона потрібна була японським монополіям як джерело сировини (залізна руда, кам'яне вугілля, кольорові метали, ліс) і як плацдарм для подальшої агресії проти Китаю, СРСР, Монголії. В 1933 р. Японія вийшла з Ліги націй. В 1934 р. вона відкрито повторила ту програму загарбань, яка була викладена в меморандумі Тана-ка і відмовилась від виконання рішень Вашингтонської конференції. В 1937 р. почались воєнні дії Японії проти Китаю. Надалі вона захопила Індонезію, Індокитай, Малайю, Бірму, Таїланд, Філліпіни. Народи поневолених країн зі зброєю в руках піднялися проти яронськогр окупаційного режиму. Це стало однією з причин поразки Японії в Другій світовій війні.