Самим великим літописно-хронографічним шедевром середньовічної Росії,можна сказати історичною енциклопедією 16ст. став так званий «Лицевой свод Ивана Грозного» який складається з 10-ти томів. Майже кожна сторінка цієї праці прикрашена мініатюрами,загальна кількість яких 16тис. Три перші тома присвячені всесвітній історії,а інші сім-російській. Майже цілих десять років з 1568 по 1576 рр. трудились над ними майстри царської книгописної майстерні при соборному храмі Покрова Богородиці в Олександрівській слободі. Особливістю зводу являються скорописні редакторські записи,які зроблені на полях останніх двох томів- Синодального літопису і Царської книги. Зміст томів описує одні і тіж події пов’язані з початком царювання Івана Грозного. Останнє дозволило історику Д.М.Альшицину запропонувати гіпотезу про приналежність записів самому царю. Не тільки сам звід,але і приписки особливо являються для нас важливим джерелом по істрії політичної боротьби в 16 столітті.
Що стосується 17 століття то в деякій степені літописання збереглось в Новгороді,Пскові,по монастирям,окремим церквам. В 17 столітті утверджуються історичні повісті,хронографи і степенні книги. Події Смути викликали підйом історичної думки і зявились велика кількість історичних праць,повістей. В них зберігся літописний спосіб викладу. Дяк Іван Тимофієв в своєму «Временнику» дав свого роду методичну основу цього: «предняя последи писать, последняя же напреди, ниже подробну». Сама рання з історичних повістей про Смуту – повість 1606 року в складі «Иного сказания» повністю зберегла літописну точність і хронологічну послідуваність викладу. Літописи – всенародна пам'ять про історичні події – в обмеженому стані ввійшли в склад повістей 17 ст. («Извет старца Варлаама», «Сказание о поставлении на патриаршество Филарета Никитича», повесть «О рождении князя Михаила Васильевича Скопина-Шуйского», «Сказание Авраамия Палицына», «История о первом Иове, патриархе московском» і багато інших). В другій чверті 17 ст. інтерес до літописання знову зріс. Багато праць історичного характеру доповнюються замітками літописного характеру. Виникають такі роботи, як,наприклад «Новий Летописец»,свого роду розповідь,складений за одним прийомом. Втративши свій офіційний характер, літописання зберігається по областям,монастирям і все більше переходить в особисті руки. Місцева літописна література навіть переживає свого роду підйом, особливо в Новгороді Великому,Пскові і Тобольську. Переставши бути офіційними обласні літописання повертаються до старих, традиційних форм і в той же час в них проникає проста розмовна мова,фольклор,розповіді свідків. Новгородські і Псковські літописи цього часу стоять на стороні дрібного люду проти «володарів». Серед інших особливо виділяються Уваровський,Забелінський і Погодінський літописи. Розвиток міського літописання супроводжувалось появою нових літописних скріп торіїв(майстерень) як в Москві,так і Астрахані,Архангельську,Устюзі Великому,Вологді,Холмогорах,Ростові,Костромі,Нижньому Новгороді,Тамбові. Літописанням займались дворяни,монахи,церковні дячки,горожами,стрільці,козаки і навіть селяни.
