Народився в Москві, в сім’ї священика. Закінчив Московський університет, історико-філологічний факультет.
У 1864-70 рр. декан історичного факультету Московського університету, потім – ректор (1871-1874). Потім був директором Оружейної палати. Його учнем був Ключевський.
Вплив на нього мали Карамзін, Еверс, Гегель.
Соловйов був близький до державників, але сам державником не був.
Після закінчення університету університету у 1842 р. був учителем у графа Строганова, подорожував по Німеччині, Чехії, Бельгії. У 1845 р. Погодін звільнився з посади зав кафедри історії і на його місце прийняли Соловйова. Через це вони недолюблювали один одного.
Магістерська дисертація «Об отношении Новгорода к великим князьям»(1845)
Докторська – «История отношений между русскими князьями Рюрикова дома»
Розвинув родову теорію Еверса. Видає кілька програмних статей, різко негативно критикує режим Миколи І, кріпацтво. Вважає, що вирішення селянського питання – це першочергове завдання влади.
У 50-70-ті рр. пише праці з історіографії: «Писатели русской истории 18 в.». Має кілька праць, присвячених Б. Хмельницькому.
Програмні стаття: «Исторические письма» (1858), говорить про актуальність вивчення історії. Завдання історії – давати відповіді на сучасні запити життя. Найактуальніші проблеми – про історичну роль дворянства; середнього класу(буржуазії); про долю сільського народонаселення; процес пролетаризації селянства. Для вирішення цих проблем потрібно зрозуміти закони суспільного розвитку. Ідеал – надкласова держава, яка об’єднує всіх громадян. Ідеалом вважав європейську людину, яка ставить інтереси громади вище своїх.
У 1876 р. пише статтю «Начала русской земли». Тут він викладав свої погляди історичного процесу: географічний (природа країни), етнографічний(характер племені, до якого належить народ), зовнішній(контакти з іншими народами).
1851 р. – читав цикл лекцій «Публичные чтения»(4 лекції) – на тему «Взгляд на историческое установление государственного правления в России до Петра Великого». В цих лекціях обґрунтовує тезу про те, що реформи Петра І були обумовлені попереднім історичним розвитком. Наголошує на прогресивності реформ Петра І, внаслідок реформ зросло народне самопізнання.
Праця з історіографії: «Писатели русской истории 18 в.». Як ліберал, критикував кріпацтво, але скасування кріпосного права булло проведено непослідовно, що привело до падіння моралі.
1863 р. – написав велику статтю «История падения Польщи», яка базується на фактичному матеріалі з історії Польщі. Присвячена суспільній боротьбі у Речі Посполитій, розподілу Польщі. Ставить питання про причини падіння Польщі. Вважав, що були 2 основні фактори:
- реформи в Європі.
- польська шляхта ставила сої особисті інтереси вище суспільних.
Ідеал у цій статті – держава, яка здійснює політику на благо всіх суспільних станів.
«Публичные чтения о Петре Великом» у 1872 р. (з нагоди 200-річчя народження Петра).
Зокрема, говорить:
- про закономірність історичного процесу
- про історію народу (нації): розвивався з нижчих форм до вищих
- роль вождів (герої для нього ті, хто розуміє потреби суспільства, очолює суспільство).
Епоха Петра – перехід від стародавньої історії до нової. Соловйов намагався розкрити умови переходу від стародавньої історії до нової. Росія здійснила цей перехід на 2 століття пізніше, ніж інші країни Європи (просто російський народ діяв на зовнішні обставини + зовнішні умови). Результат реформ:
- подолання однобокості господарського розвитку
- зростання просування до морів(зокрема, Балтійського).
Завдяки Петру Росія наблизилася до Європи економічно, культурно і політично. Ідеалізував Петра.
«Александр І. Политика. Дипломатия» (1877-78): признаючи внутр. закономірність історичного розвитку, каже, що революційні перевороти є протиприродними. Торкається східного питання – російсько-турецької війни 1826-28 рр., політика Росії на Балканах носила суперечливий характер:
- Росія не хотіла конфліктувати з Туреччиною;
- Росія мала тут свої інтереси, зокрема, тут жило багато слов'ян.
