Представником теорії звичаєвого права був одний з відоміших публіцистів церковно-політичних діячів Феофан Прокопович (1681-1736). Він написав ряд похвальних слів, творів по риториці та педагогіці,вірші,драму і спеціальні історичні праці. Одним з перших увів в російську драматургію сюжети з вітчизняної історії. «Трагедокомедия» із епохи хрещення Русі «Володимир» написана ним у 1705 році стала одним із перших національно-історичних шедеврів. В 1706 році при зустрічі Петра І в Києві Феофан Прокопович в вітальній промові говорив про події вітчизняної історії,зв’язаних з Києвом діяльністю Володимира і Ярослава Мудрого. Після 1706 року Ф.Прокопович склав трактат що ввійшов зіставленою частиною в його підручник «Риторика»,відмічаючи можливі випадки використання риторики для історичних робіт. В історіографічній праці він він переслідував дві цілі:перше,показати прийоми і правила,необхідні для історика;по-друге,підвергнути критиці вимисли проти православ’я письменників-католиків. Історія по Прокопивичу повинна містити факти минулого і уявляти можливості вчитися робити корисне і уникати шкідливе. Згідно до погляду Прокоповича влада і слава царська обґрунтовувалась як Священним Письмом так і звичаєвим правом. При цьому підпорядкування царській владі і взагалі всій владі придержавши визнавалось головним звичаєвим законом. Ф. Прокопович згоджувався з політичними вчителями що стверджували що форма правління залежить від природи народів і її особливостей. Однак все ж вважав що демократія і аристократія породжують багато лих. Як доказ в «Слове похвальном», присвяченому народженню царевича Петра Петровича він приводив багато прикладів з стародавньої і нової історії із історії Європи,Азії і Африки,Київської Русі і Смути початку 17 століття. Феофану Прокоповичу також належить праця «История імператора Петра Великого от рождения до Полтавской баталии и до взятия в плен остальних шведських войск при Перволочном включительно». Праця ділиться на чотири книги:в першій книзі викладаються події від народження Петра Олександровича до поч.Північної Війни;в книзі другій описуються перші роки війни(до заснування 1703 р. Санкт-Петербурга);третя книга доводить виклад матеріалу до 1708р.;книга четверта присвячена діям військ Карла ХІІ на Україні і закінчується перемогою російських військ під Полтавою і Переволочною. Так бачить автор етапи Північної війни. Будування Петербургу,згідно концепції автора,- це результат перемог Росії, що привели до повернення берегів Неви. Виступаючи апологетом абсолютизму Феофан піднімає питання про взаємовідносини держави,монарха і народа,водночас ускладнюючи ідеологічну трактовку основ абсолютизму. Зявляється теорія відповідальності монарха за назначену йому державу і за народ;крім того була сформульована ідея «державної користі»,до якої повинні були бути направлені напрацювання монарха. Підкреслюється думка про те, що цар повинен являтися прикладом своїм підданим. Особливого значення набувають поняття «рівності Вітчизни», «слави Росії» і таке інше. В «Истории …» Ф.Прокопович використані матеріали «Журнала или поденной записки Петра I», «Рассуждение…» П.П.Шафірова та інші джерела. В цілому всі виклади відрізняються документальністю. В праці знаходяться характеристики окремих історичних облич(позитивні і негативні),наприклад гетьмана Мазепи.
