Бажан. Відсутність правдивої інформації спонукала письменників надолужувати її емоціями та лайливими епітетами на адресу ворога, а також вдаватися до ура-оптимістичних кликів до свого народу та армії. Цим інвективним пафосом пройняті нариси та публіцистичні статті й М. Бажана («Били, б'ємо і будемо бити!»). У середині 1930-х років відбувається такий бажаний для більшовиків перелом у творчості М. П. Бажана. Спочатку він багато займається перекладами, а трохи пізніше головною темою його творчості стає прославляння соціалістичного будівництва і боротьба з «буржуазним націоналізмом». Його твори 1930-х років повні лестощів і вихваляння радянському ладу і його вождям («Товариш стоїть в зореноснім Кремлі» ,поема-трилогія про Кірова «Безсмертя» ,поема «Клич вождя» .У 1960—1970-х роках продовжував активну літературну діяльність. З друку виходять його збірки «Італійські зустрічі» (1961), «Чотири розповіді про надію» (1967), «Уманські спогади» (1972), поеми «Політ крізь бурю» (1964) та «Нічні роздуми старого майстра» (1976). Автор літературно-критичних творів «Дружба народів — дружба літератур» (1954), «Люди, книги, дати» (1962).
Зеров. 1912 року з'явилися друком перші статті та рецензії Зерова в журналі «Світло», газеті «Рада». Зеров майже не виступає як літературний критик. Проте 1925 рік можна вважати вершиною літературно-критичної діяльності М. Зерова. Тільки журнал «Життя і революція» вмістив 17 його матеріалів. А ще ж були публікації в інших часописах, виступи, лекції перед студентами.
Яновський. За війни Яновський був редактором журналу «Українська література» і військовим кореспондентом, в 1945 — кореспондентом наНюрнберзькому процеі. Найвизначнішим твором Яновського повоєнного часу став роман «Жива вода» (1947), в якому письменник втілив ідею невмирущості нації, відроджуваної після воєнної катастрофи. Гостро критикований за націоналізм, Яновський змушений був переробити цей роман згідно з принципами соцреалізму й перевидати його в далеко слабшому варіанті під іншою назвою «Мир» (1956).
