Визначну роль у видавничій справі в період 20—30-х років відіграє видатний вчений М. Грушевський. Зокрема, М. Грушевський був одним із фундаторів українського академічного книговидання. Як редактор він відзначався винятковою об'єктивністю в редагуванні авторського тексту, а також чітко визначав допустимі межі втручання в нього (так, навіть достеменно знаючи, що в тексті є помилки, він все ж не виправляв їх сам, а просив зробити це автора)4.
Будучи добре обізнаним з несприятливими для книгодрукування обставинами,юнак шукав спосіб обходу суворих цензурних правил. Під цим кутом зору дуже показовим є його проект видання серій збірників, куди мали увійти оригінальні та перекладні художні твори, науково-публіцистичні статті,критично-бібліографічні огляди, які, на думку школяра, в умовах, коли видання україномовних часописів в Російській імперії переслідувалося законом, заповнили б журнальну порожнечу на українському книжковому ринку.
Глибоко усвідомлюючи необхідність розвитку українського книгодрукування, молодий Грушевський свідомо готував себе до видавничої діяльності. Важливим етапом цієї підготовки стало самостійне вивчення української мови, у якому йому дуже прислужився російсько-український словник М.Левченка [90: 21]. Участь у підготовці до друку народних пісень станиці Новомлинської Кубанської області дали гімназисту перший досвід редакторсько-коректорської праці. Бажаючи радикальними ферментами “Життя і Слова” оживити тихомирний тон “часописи для руських родин”, М.Грушевський, крім себе, редактора “Зорі” О.Борковського та редактора “Буковини” О.Маковея, ввів до редакції “Вістника”й І.Франка У видавничій діяльності М.Грушевського глибоко закладено постулат всеукраїнства. Своєю багатогранною та широкомасштабною працею на видавничій ниві вчений практично створює умови формування загальноукраїнської літературної мови. Дбаючи про витворення єдиного українського культурного простору як необхідної умови формування одноцільної новітньої нації, у 1907 р. Михайло Сергійович переносить у Російську Україну діяльність “Українсько-руської Видавничої Спілки” та переміщує до Києва видання “Літературно-Наукового Вістника”. Пропаганду ідеї єдиної соборної України М.Грушевський здійснює через підбір творів та авторів до своїх видань, більш-менш рівномірний розподіл публіцистичних матеріалів, що стосуються Наддніпрянщини та Наддністрянщини, свідоме уникнення у редагованих ним органах постановки проблем, які могли провокувати напруженість у взаєминах східно- та західноукраїнського громадянства.
